Сорен глянув вниз, на кий у руці немов здивувався його появі, потім кинув на підлогу.
- А ви, - звернулась вона до лакизи, - як спробуєте пройти крізь ці двері то в прямому сенсі станете подією номер один у цьому моєму місяці. Вона перемістила центр ваги вперед і трохи зігнула лікті.
Чоловік довгу секунду дивився їй у вічі. У відповідь сержантка посміхнулась.
- Давай-но, - підбадьорила вона, - я планую витяги тії блакитні кульки, якими ти мені докучаєш.
Лакей дещо підняв руки. Щось середнє між бойовою стійкою і жестом підкорення. Не відводячи очі від Боббі ні на сантиметр, він ледь повернув обличчя до Сорена і мовив: - це твоя проблема. Той розгрібай. Потім зробив два повільних кроки назад, розвернувся і пішов через кімнату до коридору, якого від Боббі не було видно. Через секунду вона почула як ляснули двері.
- Холєра, - вилаялась жінка, - закладаюсь, я б заробила чимало очок у старої леді, якби змогла повернути ту картку пам’яті.
Сорен почав соватись у бік задніх дверей. Дрейпер кішкою скоротила відстань між ними, схопила сорочку на грудях і тягнула доти, доки вони майже не торкнулися носами. Її тіло почувалося живим і вільним вперше за багато часу.
- Що ти хочеш зробити? – запитав він, вичавивши криву посмішку, - віддухопелити мене?
- А-йа, - відповіла Боббі, і увімкнула перебільшений акцент долини Марінера, - я хлопчику, на тебе поскаржуси.
Розділ двадцять-шостий: Голден.
Голден дививися на монстра, що дрижав скрутившись біля переборки в вантажному відсіку. На моніторі воно здавалося маленьким, вицвівшим і подзьобаним. Він сконцентрувався на власному диханні. Довгий, повільний вдих, аби наповнюючи легені повітрям до денця. Довгий, повільний видих. Пауза. Повторити. Не обгидитися прямо перед командою.
- Йо, - за хвилину озвався Алекс, - то твоя проблема.
Він спробував пожартувати. Пожартував. Зазвичай, Джим реготав би з його перебільшеного акценту і очевидностей. Алекс міг бути дуже смішним, з певної точки зору.
Але прямо зараз капітан мав стиснути кулаки аби не задушити чоловіка.
- Я піднімаюсь, - сказав Амос. У ту ж мить озвалася Наомі: - я спускаюсь.
- Алексе, - демонструючи спокій, якого не було, - який статус шлюзу вантажної палуби?
Алекс щось двічі натиснув на терміналі і доповів: - герметичний, капітане. Нуль втрат.
Що було добрим знаком, тому що хоч він і боявся протомолекули, йому також було відомо що це не магія. Воно мало масу і займало простір. Якщо жодна молекула кисню не могла протиснутись назовні через ущільнення шлюзу, то і жоден з вірусів не міг пробратися в середину. Але…
- Алексе, накачай кисню, - наказав капітан, - так багато як можна без небезпеки для судна.
Протомолекула анаеробна. Якщо хоч дрібка її опиниться в середині, він хоче аби середовище було максимально ворожим.
- І відправляйся до кокпіту, - вів далі Ґолден, - задрай люк. Якщо жижа якось потрапить на корабель, мені потрібен твій палець на кнопці перевантаження реактору. Алекс скривився і запустив руку у волосся, - виглядає деще екстермально..
Джим схопив його за верх костюму, міцно. Пілотові очі зробились круглими, а руки самі по собі піднялися у жесті здачі. Позаду ботанік моргав від збентеження і тривоги. Це не найкращий шлях для донесення впевненості. За інших обставин, Ґолден звернув би на це увагу.
- Алексе, - звернувся капітан до пілота вдруге, не маючи змоги утримати себе від тремтіння, навіть стискаючи чоловікові плечі, - я можу розраховувати що ти перетвориш ций корабель на газ, якщо те лайно пробереться сюди? Бо якщо ні, то вважай себе звільненим від обов’язків і негайно зачинись в кубрику.
Марсіанин здивував його відреагувавши не злістю, але тим що поклав свої руки на капітанові передпліччя. Його обличчя було серйозним, але очі щирі:
- Задраятиси у кокпіті і приготуватиси до підриву судна. Так точно, сер, - підтвердив він почуте розпорядження, - яким чином наказ буде відмінено?
- Прямим моїм або Наомі розпорядженням, - відповів Джим з прихованим полегшенням. Йому не довелося сказати, мов, якщо ця штука опиниться тут і вб’є нас, тобі краще покінчити з кораблем. Він відпустив його плечі і пілот зробив крок назад, його широке, темне обличчя покрилося зморшками від стурбованості. Паніка що охопила Ґолдена могла вийти з-під його контролю, якби він міг дозволив хоч комусь проявити симпатію, тому капітан сказав: - зараз, Алексе. Виконуй це зараз.
Той раз кивнув, маючи вигляд немов бажав щось додати, проте розвернувся на п’ятах і подався трапом догори, до кабіни пілота. За декілька секунд цим же трапом спустилася старпом, а після неї невдовзі і Амос піднявся. Наомі озвалася першою: