Всесвітню павутину винайшли водночас із іншою важливою подією, що віддзеркалювала технологічне минуле: початком орієнтації на прибуток. У 1993-му перші розробники Інтернету зібралися разом, щоб зробити свій найбільший крок: приватизувати всю систему та прив’язати незалежних операторів Інтернету – яких були вже тисячі – до однієї-єдиної велетенської мережі. Тоді ж таки розробники намірялися встановити загальну систему інтернет-управління на базі ідеї, відповідно до якої контролювати Інтернет не має жодна держава. У 1995 році NSFNET офіційно закрили, і довготривалу заборону на онлайнову комерційну діяльність зняли.
Інтернет злетів угору, немов ракета. У 1990-му до нього були підключені вже 3 млн комп’ютерів. П’ять років по тому їх стало 16 млн. До кінця тисячоліття ця кількість сягнула 360 млн.
Як і з технологіями попередніх епох, комерціалізація та швидке зростання Інтернету відкрили шлях для «золотої лихоманки». Люди почали отримувати величезні суми грошей не лише за володіння інфраструктурою мережі, але й з усього нового бізнесу, який вона породила. Одними з перших вигоду побачили творці Netscape Navigator, простого у використанні браузера, який обирали три чверті всіх користувачів Інтернету. Коли у 1995 році Netscape випустили на ринок, ця компанія коштувала 3 млрд доларів уже до кінця першого дня, хоча вигоди так і не отримала. На той час Інтернет перестав бути іграшкою науковців.
Завдяки напливу нових комерційних підприємств паралельний світ Інтернету почав зростати так швидко, що виявився завеликим для того, щоб його могла вивчити (а тим більше розуміти) будь-яка людина. На щастя, нікому тоді не потрібно було його розуміти. Дослідники, що каталогізували найвіддаленіші межі досяжності Інтернету, – не люди, а «боти» – спеціальні програми, створені, щоб «повзати» та позначати нескінченну протяжність павутини. Перших ботів створили як кумедні лабораторні експерименти. Але коли онлайн з’явилися мільйони користувачів, пошук у павутині став новим великим бізнесом. Найуспішніше підприємство створили в 1996 році два стенфордські аспіранти Ларрі Пейдж та Сергій Брін. Назва їхньої компанії була взята з математичного терміну для цифри 1 зі 100 нулями. Google символізував ідею «організувати начебто нескінченний обсяг інформації в павутині».
Позаяк павутина продовжувала своє стрімке зростання, вона почала приваблювати зовсім інших користувачів, далеких від університетських лабораторій та технічних осередків Кремнієвої долини. Для цих цифрових новоприбульців Інтернет виявився не просто цікавинкою чи навіть бізнес-можливістю. Він розв’язував питання життя та смерті.
На початку 1994 року в бідному південномексиканському штаті Чіапас виникло строкате формування, до якого ввійшли чотири тисячі соціально незахищених робітників та селян. Вони називали себе Сапатистською армією національного визволення (САНВ). Революціонери окупували кілька містечок і намірялися рушити на Мехіко. Уряд це не вразило. У криваву бійню було кинуто дванадцять тисяч солдатів за підтримки танків та авіації. САНВ швидко відступила в джунглі. Доля повстання висіла на волосині. Але через дванадцять днів після початку повстання – коли мексиканські війська вже були готові придушити його залишки – уряд раптом наказав зупинити бойові дії. Для тих, хто вивчає війни, цей крок сприйняти важко.
Однак пильніший розгляд показує, що в цьому конфлікті не було нічого звичайного. Члени САНВ не лише воювали, але й виступали онлайн. Вони поширювали свій маніфест прихильникам лівих ідей в інших країнах, проголошували солідарність із міжнародними робітничими рухами, що протестували проти вільної торгівлі (початком їхньої революції став день, коли в дію вступила Північноамериканська угода про вільну торгівлю, або NAFTA). САНВ налагодила контакт із міжнародними організаціями на кшталт Червоного Хреста та переконувала всіх журналістів, яких тільки могла знайти, приїхати й поспостерігати за жорстокістю мексиканських військ на власні очі. Відрізані від багатьох традиційних засобів комунікації, члени САНВ почали масово використовувати нову, досі не перевірену силу Інтернету.
Цей маневр спрацював. Із солідарності до САНВ приєдналися десятки тисяч ліберальних активістів у понад 130 країнах, які говорили 15 різними мовами. Незабаром світова громадськість почала тиск на мексиканський уряд, щоб припинити маленьку війну в Чіапасі. Цей тиск був звідусіль. Мехіко пішло на поступки.