Яскравою ілюстрацією революції Web 2.0 у дії була «Вікіпедія», яку запустили у 2001-му. Відтоді як Пліній-старший уклав найпершу енциклопедію в I столітті нашої ери, ці зібрання знань мали єдине джерело, їх зберігали в бібліотеках чи продавали від дверей до дверей. Натомість «Вікіпедія» стала енциклопедією цифрової ери, сформованою з «віків» – шаблонів веб-сайту, що будь-кому давали змогу редагувати сторінки чи додавати нові. У результаті постала керована користувачами, нескінченно розширювана мережа знань – фактично менша версія Інтернету. До 2007 року англомовна «Вікіпедія» накопичила вже понад 2 млн статей, що зробило ресурс найбільшою енциклопедією в історії.
Однак «Вікіпедія» була лише для знань. Перший сайт Web 2.0, орієнтований на соціальні мережі друзів, запустили у 2002-му. Назва Friendster була імпровізацією на тему Napster – безкоштовної (й сумновідомої) системи обміну файлами між рівноправними вузлами, що давала користувачам змогу пересилати одне одному музику. Створена за тим самим проектом нова мережа замість музичних піратів з’єднала групи друзів. Не минуло й кількох місяців, як Friendster зібрав 3 млн користувачів.
Невдовзі виникла низка онлайнових компаній, що шукали прибутку в нових перспективних соціальних мережах. Myspace пропонувала феєрію мультимедіа: налаштовувані профілі та вбудовувану музику, пересипані всілякими іншими яскравими можливостями. Підтримувана музикантами та розрахована на підлітків, Myspace нелюб’язно потіснила Friendster з його місця. Потім виникла LinkedIn – поважна професійна соцмережа, що працює й досі. І нарешті з’явився Photobucket – «полегшений» сервіс соцмережі, що пропонував досі неймовірне: безкоштовне, майже безмежне сховище зображень.
У цей вирішальний момент у бій вступив Facebook. Спочатку користувачів потрібно було запрошувати до цієї соціальної мережі. Не минуло й року, як сервіс поширився на 800 університетських кампусів і мав уже понад мільйон активних акаунтів, обмежуваних вимогами, що походили від спокуси ексклюзивності. Коли Facebook прибрав свої початкові бар’єри щодо входу, до цього онлайнового клубу долучилося ще більше людей. До кінця 2007 року сервіс налічував 58 млн користувачів.
Позаяк стрімке зростання тривало, Цукерберґ шукав способів зробити своє творіння ще більш корисним та незамінним. Він запровадив стрічку новин – динамічну прокрутку оновлень статусів і «поширень», що перетворили Facebook зі статичного веб-сервісу на справжній живий світ. Це теж зробило Facebook рушієм того, що світ знав про все: від особистого життя користувачів до глобальних новин. Однак попри всі розширені можливості, було мало відомо про алгоритм, який керував помітністю, а отже, важливістю елементів стрічки новин. Видавалося, що, як і багато внутрішніх механізмів Facebook, він відомий лише Цукерберґу та його працівникам.
Коли сила та масштаб Facebook перевершили найсміливіші мрії, Цукерберґ почав приділяти більше уваги його (та своєму) потенційному місцю в історії. Він усвідомлював, що Facebook не лише пропонував спосіб поширювати новини, але й обіцяв формувати та створювати картини в масовій свідомості. У 2007 році Цукерберґ пояснив це так: «Можна почати сплітати реальні події в оповідання. Оскільки ми наближаємося до цього, то перетворюємося на масового видавця. По 20–30 фрагментів інформації чи розповідей на день – це загалом уже 300 млн історій. Усе йде до того, що ми щодня публікуватимемо більше, ніж більшість інших видавців протягом усього часу своєї роботи».
Не мине й десяти років, як Facebook матиме 2 млрд користувачів – більшу спільноту, ніж чисельність будь-якого народу на Землі. Обсяг щоденного спілкування на серверах Facebook перевищить накопичені письмові твори протягом усієї історії людства. Сам Цукерберґ стане неначе Вільям Рендольф Герст, перенесений на світову арену, щоб розважати міністрів та інших високопосадовців зі свого бежевого кабінету в Менло-Парку, Каліфорнія. Цукерберґ продемонструє дрон Facebook на сонячній енергії папі Римському та стане третейським суддею військових дій в Україні. У його руках буде зосереджено більше влади та впливу, ніж цей підліток чи будь-який першопроходець Інтернету міг собі колись уявити.