Утім у химерній втраті Мосула та розвалі іракських сил оборони любитель історії міг би почути відлуння іншої дивовижної поразки. У 1940 році, на перших етапах Другої світової війни, Франція здавалася неприступною. Ця країна вихвалялася п’ятимільйонною армією, озброєною сучасними танками та артилерією. Лінія Мажино (60 масивних фортець, що розтяглися на понад 900 миль) поставала як найпотужніше оборонне укріплення в світі. Французькі генерали витратили двадцять років, вивчаючи минулу війну з Німеччиною та креслячи чудові плани нових битв. Коли 2,5 млн нацистських солдатів скупчилися на кордоні, французькі командири вирішили, що вони готові.
Але вони такими не були.
Франція програла менше ніж за два місяці. Німецькі танки прорвалися крізь ліси, які французи вважали непрохідними. Розхвалена лінія Мажино не допомогла. Після цього німецькі війська наступали швидше, ніж французькі генерали могли собі уявити. Командири отримували застарілі накази зупинити ворожі підрозділи, що вже промчали крізь них, обійшли їх або просто опинилися деінде. А коли французькі армії відступали, то вже не мали часу встановити нову лінію оборони, змушені відступати все далі.
Головною силою німецького бліцкригу була швидкість: неослабний темп просування змушував французьких захисників нервувати і, зрештою, панікувати. Зброєю, що уможливила все це, виявилося звичайнісіньке радіо. Воно дозволило бронетанковим підрозділам рухатися стрімко й злагоджено. Радіо поширювало доповіді про наступи (іноді справжні, іноді ні), і ці повідомлення розносили сум’яття по всій французькій армії. Радіо також давало німцям змогу бомбардувати французьких лідерів громад та простий народ нескінченним потоком пропаганди, сіючи страх і сумніви в аудиторії, що невдовзі вже не могла не підкорятися.
Марк Блок, французький історик та солдат, якого розстріляли нацисти, записав свої мемуари про маршрут пересування французів майже одразу після згаданих подій. Його спогади збереглися в книжці під назвою «Дивна поразка». Блок описав страх, що тяжів над французами. Солдатам увесь час наказували відступати, тоді як шляхи заполонили французькі пожежні команди, що заздалегідь залишали свої населені пункти вогню. «Багато розпоряджень щодо евакуації надходили ще до того, як у них виникала потреба, – згадував він. – Усю країну охопило якесь божевілля».
Там, де німці використовували радіо та бронетехніку, ІДІЛ вперше застосувала інший тип бліцкригу – Інтернет як зброю. Ті самі пікапи Toyota та вживана зброя бойовиків минулого раптом здобули нову силу, підсилену фільтром Instagram, особливо після поширення сотнями відданих фанатів та автоматизованих акаунтів. Якщо ретельно відредагувати будь-яку мляву стрілянину, її можна подати як героїчну військову перемогу. Нечисленні голоси можуть стверджувати інше, але як це довести? Відео та зображення швидші, ніж правда. Суміш релігійності та наджорстокості лякала багатьох, однак декого вона просто отруювала.
Звісно, іракці були не єдиними, хто спостерігав нестримний наступ Ісламської Держави. Кожен мешканець планети, що мав доступ до Інтернету, міг стежити за всіма страшними поворотами конфлікту, використовуючи Google Translate. Спостерігачі могли отримувати інформацію як з офіційних іракських новинних ресурсів, так і з (зазвичай цікавіших) соцмереж самих джихадистів. За війною можна було спостерігати як за стрічкою @ESPN у Twitter. За бажанням ви могли би навіть поспілкуватися з людьми, які її вели. Іноді вони відповідали. Навіть бойовики ІДІЛ «підсіли» на зворотний зв’язок соцмереж.
То був якийсь жорстокий, сюрреалістичний спектакль. Для нас, двох інтернет-наркоманів та оборонних аналітиків, він також прозвучав, ніби сигнал тривоги. Про «кібербезпеку» та «кібервійну» написано вже чимало статей та книжок (один із нас – автор кількох). Ці матеріали створили образ хакерів, які влізають у комп’ютери і вводять туди підступні рядки програмного коду. Нам часто кажуть, що коли прийде наступна війна, це буде технологічний жах, пов’язаний із руйнуванням мереж, підривом фінансових ринків та перебоями електропостачання. Цей жах покаже справжню силу Інтернету в дії.
Але раптове падіння Мосула показало, що комп’ютеризована війна має й інший бік. Ісламська Держава, що не мала реальних можливостей кібервійни, організувала військовий наступ як вірусну маркетингову кампанію і перемогла, чого не мало би статися. При цьому мережі не зламували, а змінювали інформацію.