Навіть тоді, коли ми спостерігали за шаленством Ісламської Держави в Іраку, у Сполучених Штатах розгортався інший конфлікт. Його бачили всі, але мало хто усвідомлював масштаби. Агенти Російської Федерації організовували запаморочливу онлайн-кампанію. Упродовж президентських виборів у США 2016 року тисячі живих тролів, за підтримки десятків тисяч автоматизованих акаунтів, проникли в кожну шпарину американського політичного діалогу. Ці акаунти скеровували русло обговорення, сіяли сумніви та підтасовували правду, увівши в дію інформаційну атаку з найбільшими політичними наслідками в історії. І ця операція триває до сьогодні.
Війна іншими мемами
Карл фон Клаузевіц народився за кількасот років до появи Інтернету, але він, імовірно, зрозумів би майже весь його потенціал для провокування сучасних конфліктів.
Клаузевіц зростав у добу європейського Просвітництва. Дванадцятирічним його записали до армії прусського кайзера. Поки Наполеон занурював Європу в десятиліття конфліктів та давав волю новій ері націоналізму, Клаузевіц присвятив решту життя вивченню війни. Упродовж десятиліть він писав одне есе за одним, обмінюючись листами з провідними мислителями того часу та, врешті-решт, обійнявши посаду очільника Прусської військової академії. Клаузевіц писав складно і часто суперечливо. Проте після його смерті в 1831 році дружина Марія відредагувала доробок чоловіка й перетворила його на десятитомний трактат під скромною назвою «Про війну».
Відтоді теорії Клаузевіца (та його дружини) щодо ведення війни стали обов’язковим чтивом для військових по всьому світу і сформували планування всіх війн, що тривали протягом останніх двох століть. Поняття на кшталт «туман війни» (тобто притаманна для конфліктів плутанина), «тертя» (процес, за якого плани ніколи передбачувано не втілюються перед лицем вдумливого ворога) походять із монументальної праці Клаузевіца.
Найвідоміше спостереження стосується самої природи війни. На думку дослідника, війна – це політика іншими засобами, або, більш завуальовано, «продовження політичних відносин із додаванням інших засобів». Клаузевіц пояснював, що війна та політика переплетені. «Війна не виключає політичних відносин і не змінює їх на щось зовсім інше. Загалом ці відносини тривають, незалежно від засобів». Кожна війна – політична. Політика завжди перебуватиме в центрі жорстокого конфлікту, усе тісно пов’язане. «Основні лінії, вздовж яких прогресують військові події і які їх обмежують, – політичні; вони проходять крізь усю війну в подальший мир».
Інакше кажучи, Клаузевіц уважав, що війна – це частина того самого простору, до якого входять торгівля, дипломатія та всі інші взаємодії між людьми й урядами. Згадана теорія суперечила переконанням попередніх поколінь солдатів та військових теоретиків, які вбачали у війні такий собі перемикач, що затягував бійців до альтернативної реальності з іншим набором правил. Для Клаузевіца війна – це просто ще один спосіб отримати бажане; застосування сили, щоб підкорити ворога своїй волі.
Перемога – це питання пошуку та нейтралізації «центру тяжіння» супротивника. Дуже часто це ворожа армія, розгром якої зазвичай знищує здатність боротися. Але курс на армію – не завжди найефективніший шлях. «У війні ледь не найважливішими виявляються моральні аспекти, – писав Клаузевіц. – Вони впливають на дух, що наповнює війну… Моральне налаштування пов’язане з волею, що веде війська». З’ясуйте, як підірвати дух супротивника, і ви виграєте війну, уникнувши спротиву ворожої армії.
Легше сказати, ніж зробити. Сучасний світ бачив численні спроби знищити ворожий дух, але майже завжди безуспішно. У Другій світовій війні Британія пережила «Бліц» – роки безладних німецьких бомбардувань та ракетних обстрілів, що були покликані змусити країну капітулювати. Британці натомість перетворили на тріумф те, що Вінстон Черчилль назвав «Темними часами». Така сама логіка рухала й «Гуркіт грому» – кампанію бомбардування Сполученими Штатами міст та промисловості Північного В’єтнаму наприкінці 1960-х. Військові літаки США скинули тоді понад 6,5 млн тонн бомб і вбили десятки тисяч людей, але місцеві мешканці навіть не думали здаватися.
Аналогічну стратегію застосували до військової пропаганди, що виявилося черговою історично неефективною спробою підірвати ворожий дух. Під час «Бліцу» найпопулярнішою в Британії була англомовна пропагандистська радіостанція, що її продюсували нацисти, – британці лише сміялися з того. А Сполучені Штати літаками поширювали по всьому Північному В’єтнаму десятки мільйонів листівок, і їх використовували хіба як туалетний папір.