В ситуації, що склалась, особлива відповідальність лягає на лідерів української політичної опозиції. Їм необхідно зрозуміти, що питання статусу української мови як єдиної державної мови не може і не повинно бути розмінною монетою і засобом піару у ситуативних політичних іграх. Серед пріоритетних питань діяльності очолюваних ними політичних сил завжди має бути мовне питання. Сьогодні першочерговими пунктами порядку денного такої діяльності повинні стати: по-перше, підкріплені конкретними діями вимоги скасування так званого закону Ківалова-Колесніченка, як такого, що підриває статус української мови як державної та порушує конституційний лад
Зміцнення позицій і ролі української мови має фундаментальне і вирішальне значення для долі української нації і держави, українського суспільства і громадян. Її застосування у всіх сферах суспільного життя на всій території , як передбачено ст. 10 Державна мова відіграє надзвичайно важливі функції і в сферах освіти, інформації, державного управління, тощо. Саме ці функції української мови як єдиної державної мови покликані забезпечити суспільну цілісність та єдність української нації (як етнічної, так і громадянської) та створювати належні умови для нормального функціонування української держави, як соціального організму, що уособлює націю і суспільство і є інструментом їхнього захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз. Отже, боротьба проти зросійщення та за збереження статусу української мови як єдиної державної — не самомета, а засіб захисту національної державності
як опозиційними партіями, так і структурами громадянського суспільства, налагодження між ними активної співпраці і взаємопідтримки у протидії антидержавницькій політиці нинішньої влади. Позитивних результатів в цій боротьбі можна досягти лише спільними зусиллями всіх громадян , всього українського народу, всіх опозиційних парламентських і поза парламентських партій та патріотичних громадських організацій.
Режим В. Януковича, проводячи ворожу щодо української мови політику, діє як організоване злочинне угрупування, що сповідує не силу права і справедливості, а право сили і сваволі. Очолювана ним команда перетворилась на знаряддя здійснення антиукраїнського, авторитарного, антинародного та антидержавного курсу, який суперечить основоположним принципам , грубо порушує політичні та соціально-економічні права громадян, цинічно ігнорує конституційні права української більшості, руйнує підвалини української державності. Створену В.Януковичем систему керування країною неможливо реформувати — її можна лише демонтувати та ліквідувати шляхом усунення його від влади. Для досягнення цього лідери опозиції повинні відмовитись від популістських закликів і запропонувати чітку, змістовну і реалістичну програму дій, яка була б зрозумілою суспільству і підтримана суспільством. Лише за таких умов можна створити критичну масу суспільного опору, мобілізувати громадськість на активні, системні, широкомасштабні і масові акції та їх переростання у загальнонаціональний рух за відновлення правопорядку, соціальної і національної справедливості в країні та забезпечення її нормального розвитку як незалежної демократичної національної держави європейського типу.