Выбрать главу

Один із екс-лідерів «ДНР» Ґіркін описав життя тих, хто мешкає на цій території, як «свинарник і бардак», карикатуру на російську олігархічну систему, де люди не мають впливу на вирішення місцевих проблем[666]. Хоча рівень життя в «окремих районах» Донеччини й Луганщини, поза сумнівом, катастрофічно впав у порівнянні з довоєнним періодом, Ґіркін у своїй оцінці оминув той факт, що олігархічна система уже давно існувала на Донбасі, а місцеві жителі як за радянських часів, так і за умов диктату місцевих кримінальних кланів та Партії регіонів, не мали жодного впливу на вирішення життєво важливих питань.

Російські окупанти та маріонетки на Донбасі не гребують грабунком домівок і без того убогих місцевих мешканців. В одному з випадків, звелівши сімейній парі сховатися у підвалі напередодні бою в районі Дебальцева, вони розграбували усе їхнє господарство, забравши подушки, ковдри, газову плиту, плазмовий телевізор і навіть чайники[667]. В анархічному середовищі на Донбасі «будь-яка особа може стати жертвою крадіжки, тортур, заручництвачи страти». В умовах, коли правові норми не діють, російські військові та колаборанти можуть чинити практично будь-які злочини і розраховувати на безкарність[668]. Націоналіст-доброволець з РФ став очевидцем грабежів, крадіжок, розкрадання металобрухту та вбивств, а його досвід стосунків із російськими маріонетками спонукав його назвати їх «бандитами», які приєдналися до руху під проросійськими гаслами виключно заради наживи[669].

Низка повідомлень свідчила про неврівноваженість декого із членів озброєних і споряджених Кремлем військових формувань. Джеймс Шер цитує офіцера російських маріонеток, який сказав: «Переважно у нас тут схиблені»[670]. Місцеві жителі, які приєдналися до окупаційних військ, часто були, за визначенням Бена Джуди, «мстивими невдахами» і «паріями», які постраждали від пострадянських економічних перетворень і життя за «законом джунглів» у 1990-х роках. Ті, хто опинився на периферії суспільства в Росії та на Донбасі, хто належав до його «відсталої та погано поінформованої частини», стали опорою для путінської агресії та її декорацій — «ДНР» і «ЛНР»[671].

У Росії Путіна колишні спортсмени та бойовики на кшталт Васілія Якємєнка, який виріс у спортзалах і серед бандитів підмосковного пролетарського міста Люберці, поповнювали та очолювали прокремлівські молодіжні групи, такі як «Наши» та «Идущие вместе» («Ті, що йдуть разом»)[672]. Якємєнко був одним із тих представників пізньорадянського покоління, які винесли з 1990-х готовність застосовувати насильство, тому виявилися вельми корисними для спецоперацій ФСБ після приходу до влади Путіна. Прикладом використання таких екстремістів властями РФ став Чемпіонат Європи з футболу-2016 у Франції, коли привезені туди російські футбольні хулігани спровокували серію жорстоких і трагічних за наслідками зіткнень з іноземними вболівальниками.

Мотивація тих, хто приєднався до пропутінських молодіжних груп, була подібною до ідеологічних штампів, що їх сповідували російські маріонетки в Україні: вони прагнули боротися з «фашизмом», запобігти нібито експортованим із Заходу революціям та спробам зміни режиму і мали параноїдальний страх перед «іноземними агентами», які буцімто чекали на першу-ліпшу нагоду, аби скористатися слабкістю Росії. На зміну потягу до свободи кінця 1980-х — початку 1990-х років прийшли страх і очікування неминучої катастрофи[673]. Такі почуття частіше давалися взнаки серед націоналістично налаштованих громадян РФ, ніж серед їхніх майбутніх союзників на сході України. Ґіркіна не цікавив споживчий матеріалізм — для нього загарбання Криму, конфлікт на Донбасі та боротьба за «Новоросію» були «шансом Росії помститися за поразку в “холодній війні”»[674].

Націоналізм і ксенофобія, що культивувалися пропагандою Кремля та угруповань «ДНР» і «ЛНР», здобули широку аудиторію серед людей, які почувалися незадоволеними своїм життям, постраждалими і зубожілими внаслідок демонтажу комуністичної системи та постання ринкової економіки[675]. Схожим чином британці, які вважали себе аутсайдерами в соціально-економічному плані, та американські білі робітники, що відчували себе загроженими перед лицем глобалізації, мусульманських та латиноамериканських міграційних хвиль, у 2016 році мобілізувалися для голосування відповідно за вихід із Європейського Союзу та обрання президентом Дональда Трампа. Це не означає, що націоналістичний популізм у Росії, Україні, ЄС чи Сполучених Штатах обмежується тими, хто болісно пережив попередні суспільні зміни — йому можуть піддаватися і представники цілком забезпечених верств, як показала підтримка анексії Криму переважною більшістю російського середнього класу, включно з багатьма представниками ліберальної антипутінської опозиції.

вернуться

666

‘Гіркін: На Донбасі немає ніякої влади народу — свинарник і бардак’, Українська правда, 18 березня 2016.

вернуться

667

‘Debaltseve — Gunmen, Looting and Bread Queues’, RFERL, 19 April 2015.

вернуться

668

Sheren Khalel and Matthew Vickery. ‘Donetsk Has Become Eastern Ukraine’s Lawless City’, USA Today, 18 May 2015.

вернуться

669

Дмитро Волчек. ‘«He їдьте на Донбас — це помилковий патріотизм» — колишній бойовик’, Радіо Свобода, 18 квітня 2015.

вернуться

670

James Sherr. A War of Narratives and Arms’, in Keir Giles etc., The Russian Challenge (London: Chatham House, 2015): 27.

вернуться

671

Ben Judah, Fragile Empire: How Russia Fell in and Out of Love with Vladimir Putin (New Haven, CT: Yale University Press, 2013): 51, 262.

вернуться

672

Judah, Fragile Empire: 86.

вернуться

673

Judah, Fragile Empire: 109, 111–12, 114.

вернуться

674

Benjamin Bidder. ‘Russian Far-Right Idoclass="underline" The Man Who Started the War in Ukraine’, Spiegel Online, 18 March 2015.

вернуться

675

Paul Kubicek. ‘Regional Polarization in Ukraine: Public Opinion, Voting, and Legislative Behaviour’, Europe-Asia Studies, vol. 52, no. 2 (March 2000): 282; Michael Gentile. ‘West-Oriented in the East-Oriented Donbas: A Political Stratigraphy of Geopolitical Identity in Luhansk, Ukraine’, Post-Soviet Affairs, vol. 31, no. 3 (May 2015): 219.