Выбрать главу

Середній клас на Донбасі зазвичай демонстрував більш проукраїнські настрої, ніж представники робітничих верств і ті, хто вважав себе невдахою пострадянського періоду, загруз у ностальгії за СРСР і бачив у Росії сурогат втраченої радянської батьківщини[676]. Представники середнього класу віддають перевагу Україні, «позаяк вони ототожнюють себе із вільнішим політичним кліматом Європейського Союзу», що зовсім не приваблює тих, кому перехід від радянського соціалізму до капіталізму не приніс, як їм здавалося, нічого, крім матеріальних та моральних втрат[677].

Російські маріонетки рекрутують поповнення для своїх збройних формувань в економічно депресивних містах, мешканці яких покладаються на субсидії та соціальне забезпечення і де наявна велика кількість пенсіонерів. Кореспондентові “The Economist” Тіму Джуді впала в око різниця між «простими людьми», які підтримували російсько-сепаратистський альянс, і середнім класом, який цього не робив[678]. Представники середнього класу бували за межами Донбасу, часто й за кордоном, іноді їхні діти навчалися в європейських школах. Вони мали що втрачати в результаті конфлікту: свій спосіб життя, нерухомість, бізнес і дорогі автомобілі. Окрім суто матеріальних передумов, зерна цих розбіжностей було закладено й у рисах характеру, які спонукали людей ставати підприємцями: самостійності, відповідальності, мобільності та відкритості новому, які відрізняли їх від пасивних і звиклих до патрон-клієнтських відносин донбаських робітників.

Лідери російських маріонеток, які інтегрували до своїх лав чимало «місцевих наркоманів і гангстерів»[679], колишніх в’язнів із нашвидкуруч розпущених тюрем[680], часто самі мали кримінальне минуле. Росіянин «Алєксандр», який брав участь в анексії Криму, розповів, що збройні формування, котрі Москва утримує на Донбасі, «перетворилися на банди, зайняті насильством та грабунком», а «люди ставали заручниками, і їх звільняли за викуп. Часто вони [кремлівські маріонетки] воювали між собою за сфери впливу». Зброя, жалівся він, потрапила тут до рук «злочинців і наркоманів, які грабували людність, привласнювали бізнес, будинки та авто», тож «ситуація для проекту “російського світу” стає дедалі більш катастрофічною»[681].

Денис Пушилін, колишній «спікер парламенту ДНР», проголошений після вбивства Олександра Захарченка новим «главою республіки», до 2014 року мав певну «репутацію в українському кримінальному світі»[682]; у його злочинному «послужному списку» фігурувала участь у схемі скандальної шахрайської фінансової піраміди «МММ». Відомий російський співак, уродженець Донеччини Іосіф Кобзон, який під час російсько-української війни неодноразово відвідував окуповані території, був пов’язаний з організованою злочинністю ще починаючи з 1990-х років. Кобзон і Отар Квантрішвілі, убитий у 1994 році, мали тісні зв’язки з криміналітетом і очолювали нібито благодійні соціальні фонди та спортивні клуби, що насправді були інструментами для відмивання грошей[683].

Відповідаючи на запитання, чи могли б російські маріонетки розраховувати на підтримку населення Харкова у разі його збройного захоплення, місцевий мешканець відповів: «У нас також є купа наброду, який вхопиться за зброю і бігатиме колами: той, хто є нікчемою, зненацька отримує зброю, і одразу стає кимось важливим»[684]. Отримавши зброю, безробітний чи частково зайнятий робітник набуває почуття цілеспрямованості та історичної значимості своїх дій[685]. Для багатьох із тих, хто потерпав на Донбасі після 1991 року, звичайним явищем є схиляння перед силою та жорстокістю, але і воно не було безмежним. Колишній міський голова Маріуполя Юрій Хотлубей так згадував про нетривалу окупацію міста російськими маріонетками у квітні-червні 2014 року: «Вони були звичайними злочинцями, які шантажували і ґвалтували, тому їм насправді були не раді»[686].

Морально-психологічний та загальнокультурний рівень російських маріонеток неминуче позначився на їхньому ставленні до прав людини та верховенства закону. У Луганську за ініціативи командира батальйону «Призрак» («Примара») Олексія Мозгового людину, запідозрену в зґвалтуванні, без вивчення доказів оголосили винною і засудили до смерті шляхом піднімання рук присутніх на місці глядачів[687]. Поплічники Мозгового в околицях Сєвєродонецька і Лисичанська та Ґіркіна у Слов’янську без суду катували і страчували підозрюваних у мародерстві й наркоторгівлі; подібні розправи окупанти та російські маріонетки чинили і в інших місцях[688].

вернуться

676

Tim Judah. ‘Ukraine: Two Poets in the War’, The New York Review of Books, 6 April 2015.

вернуться

677

John Simpson. ‘Vladimir Putin is Fighting for His Political Survival by Provoking Unrest in Ukraine’, New Statesman America, 30 March 2015.

вернуться

678

Tim Judah. ‘Ukraine: Divided and Bitter’, The New York Review of Books, 23 March 2015.

вернуться

679

Peter Pomerantsev. ‘Propagandalands’, Granta, 17 February 2016.

вернуться

680

Wilson. Ukraine Crisis: 135.

вернуться

681

Sergei Loiko. ‘The Unravelling of Moscow’s “Novorossia” Dream’, RFERL, 1 June 2016.

вернуться

682

Devin Ackles. Maxim Eristavi and Randy R. Potts. A Guide to the Warlords of Ukraine’s Separatist Republic’, Hromadske, 13 November 2014.

вернуться

683

David Satter. Darkness at Dawn: The Rise of the Russian Criminal State (New Haven, Conn: Yale University Press, 2003): 133–34; Mark Galeotti. ‘The Mafia and the New Russia’ in Russian and Post-Soviet Organized Crime: 295.

вернуться

684

‘CBC Producer Revisits Ukraine to Explore Conflict’, CBC, 22 February 2015.

вернуться

685

Noah Sneider. ‘The Empire Strikes Back: A Journey through Russia and Ukraine, Where the Deep Past Shapes the Future’, The Open Rehearsal Project, 6 November 2014.

вернуться

686

Scott Peterson. At Key Ukrainian Flashpoint, Both Rebels and Eoyalists Wait and Worry’, The Christian Science Monitor, 5 March 2015.

вернуться

687

Ben Hoyle. ‘Cheating Mars Poll That Threatens Europe’, The Times, 3 November 2014.

вернуться

688

Amnesty International. Summary Killings during the Conflict in Eastern Ukraine (London: Amnesty International Publications, 2014): 8–10.