Західні політики неквапливо й невпевнено почали вдивлятися у цінності, вірність яким Путін і його оточення висловлювали і згідно з якими діяли протягом останніх десяти років. Російські керманичі, на відміну від західних колег, ніколи не вірили в закінчення попередньої «холодної війни», будучи певними в тому, що вони, як і раніше, перебувають у стані неоголошеного протистояння з «одвічним» ворогом. Про правий поворот у зовнішній політиці РФ недвозначно свідчила програмна промова президента Владіміра Путіна на Мюнхенській конференції з питань безпеки у 2007 році, але її зміст тоді не був належно оцінений. Путін вважає, що Росія не несе відповідальності за початок нової фази глобального протистояння — вона лише мусила діяти у відповідь. У Москві вірять, що Захід розпочав відкриту війну проти російських інтересів іще наприкінці 1990-х років, коли США і НАТО нібито організували «кольорову революцію» в Сербії та підтримали незалежність Косова. З російського погляду, саме Захід порушив правила, коли його військові без дозволу ООН напали на Югославію, а чотирма роками пізніше на Ірак. Путін буцімто захищає російську та євразійську цивілізацію від західного тиску, позаяк Європейський Союз є попихачем США, а проєвропейська частина українського суспільства — це «п’ята колона» Заходу, що діє на території, яка начебто належить до природної сфери впливу Росії.
Упродовж минулого десятиліття Росія використовувала Естонію, Грузію, а особливо Україну як тестові майданчики для розвитку свого гібридного, інформаційного та кібернетичного потенціалу, вістря якого вона надалі спрямувала проти цілої низки західних країн по обидва боки Атлантики[32]. У 2007 році Росія спровокувала насильницькі заворушення та масовану кібератаку тривалістю близько місяця проти Естонії, члена НАТО та ЄС, після того, як там вирішили перенести меморіал радянським воякам Другої світової війни. Кібератака поцілила у комп’ютерні мережі, банки та засоби масової інформації. Рік потому під егідою НАТО у Таллінні відкрився Центр спільного кіберзахисту.
Втручання російських хакерів у вибори в США 2016 року мало на меті набагато більше, ніж просто помсту за підтримку колишнім держсекретарем Гіларі Клінтон тих росіян, які виступали проти виборчих шахрайств 2011–2012 років, що допомогли тоді партії «Єдина Росія» утримати більшість у Державній думі, а Путіну — після чотирирічної перерви повернутися до президентського кабінету. Кремль вбачав і вбачає в російській асиметричній війні стратегічний інструмент реагування на підтримку Заходом політичних трансформацій на пострадянському просторі після 1991 року, кульмінацією якої вважаються «кольорові революції» у Східній Європі та Центральній Азії. Путін й інші пострадянські авторитарні лідери завжди сприймали революційні зміни в Сербії, Грузії та двічі в Україні не як результат масових виступів на захист прав людини і демократії, а як доказ інтриг ЦРУ та європейських інституцій, які намагаються підірвати те, що російський президент Дмітрій Мєдвєдєв охарактеризував як «зону привілейованих інтересів» РФ. «Кольорові революції» ці лідери розглядали як м’яке розширення Заходу, поєднане із жорсткою експансією НАТО і ЄС. Український Майдан 2013–2014 років, наполягали прокремлівські політики та пропагандисти, мав на меті перехід бази російського Чорноморського флоту в Севастополі до рук НАТО[33].
Коли 2009 року Брюссель започаткував програму Східного партнерства для пострадянських країн, Росія відповіла планами створення Євразійського економічного союзу як альтернативи розширенню ЄС. Європейські лідери не ставилися серйозно до риторики Путіна, але на момент кризи 2014 року мусили усвідомити, що Росія бачить у ЄС такий самий експансіоністський проект Заходу, яким вона віддавна вважала НАТО. Вони були ще більше шоковані тим, що Путін еволюціонував від пропозицій конкурентних моделей євразійської інтеграції до пошуку способів того, як знищити і НАТО, і ЄС. Інституції Північноатлантичного альянсу, Європейський парламент та Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) зазнали потужних ударів у кібернетичній сфері. Протягом 2016 року Франція заблокувала 24 тисячі кібератак, спрямованих проти її збройних сил, а Україна зазнала 24 тисячі кібератак лише за останні два місяці того ж року.
32
LookingGlass Finks Russia to Cyber Espionage Campaign’, LookingGlass, 29 April 2015; FireEye,
33
Ася Хованская. ‘США планировали строить в Крыму свою базу’, Комсомольская правда, 22 апреля 2014; Василий Пахомов. ‘Цель переворота в Киеве — захват Америкой Крыма’, Русская правда, 25 января 2015; ‘Севастополь под звездно-полосатым флагом: Во что Америка хотела превратить Крым’, Звезда, 28 июля 2016.