Сподівання на те, що Путін обмежить своє втручання діями проти країн, котрі не належать до НАТО, як-от Грузія чи Україна, було ілюзорним. Росія вдалася до гібридної та інформаційної війни й війни в кіберпросторі проти багатьох членів Альянсу: Естонії, Великої Британії, Німеччини, Норвегії, Нідерландів, Франції, Греції, Угорщини, Болгарії, Туреччини, а також Чорногорії, яка була кандидатом на вступ до НАТО[34]. На початку 2016 року Росія використала широкий арсенал засобів для роздмухування скандалу навколо сфальшованої історії про німецьку дівчинку, нібито зґвалтовану біженцями із Близького Сходу, тим самим підбурюючи екстремізм правих радикалів, вороже налаштованих до ЄС, і здобуваючи в їхніх очах політичні дивіденди. Після згаданого вище вислання російських дипломатів і розвідників із США, офіційний представник американської адміністрації заявив про те, що «Росія ніяк не зупиниться. У нас є всі підстави вважати, що росіяни й надалі втручатимуться у демократичні вибори в інших країнах»[35].
Москва стояла за спробою перевороту і замаху на прем’єр-міністра Чорногорії Міло Джукановіча, використовуючи для цього сербських націоналістів і російських козаків, які раніше воювали на боці російських маріонеток на Донбасі. Козацький генерал Віктор Заплатін, громадянин РФ, заявив на мітингу в Чорногорії: «Православний світ — єдиний світ. У ньому ми бачимо сербів, чорногорців, росіян і білорусів». Вітання заколотникам надіслав колишній так званий «прем’єр-міністр ДНР» Алєксандр Бородай[36]. За звинуваченням у підготовці перевороту в Чорногорії затримали двадцятьох сербів і росіян, а ще двох росіян і трьох сербів було оголошено в міжнародний розшук.
Росія активно втручалася у вибори в Україні 2004 року та у протистояння влади і громадянського суспільства під час Євромайдану на боці Віктора Януковича. Ще після перемоги Помаранчевої революції Кремль вдався до «технології превентивної контрреволюції», покликаної запобігти революції та спробам зміни режиму в Росії. Рух «Наші», започаткований 2005 року, мобілізував молодих росіян проти західної «загрози», розгорнувши брудну кампанію цькування дипломатів Британії та США.
Російські лідери ніколи не ставилися з повагою до суверенітету України. Путін давно прагнув перетворити її на домініон білоруського зразка, керований проросійським сатрапом, і вважав, що досяг цієї мети, віднадивши президента Януковича від Європи і заблокувавши переорієнтацію його режиму в західному напрямку. Якби не Революція гідності, Росія, очевидно, втрутилася б у чергові президентські вибори в Україні, що мали відбутися 2015 року, для забезпечення переобрання Януковича, а той мав би віддячити приєднанням України до Євразійського економічного союзу.
У 2008 році Росія здійснила збройне вторгнення до Грузії і визнала «незалежність» окупованих нею грузинських територій Південної Осетії та Абхазії, Росія поставивши моральний знак рівності між їхнім «правом» на незалежність і відокремленням Косова від Сербії — так само вона пізніше самочинно наділить «правом на самовизначення» «народ» окупованого Криму. Незважаючи на грубе порушення суверенітету Грузії, Захід тоді не вдався до санкцій щодо агресора, а вже наступного року Вашингтон ініціював «перезавантаження» відносин із Росією. У Путіна це розцінили як доказ того, що в разі нового військового втручання у справи сусідніх держав знову вдасться уникнути відчутних міжнародних наслідків.
Упродовж минулого десятиліття Росія неодноразово вдавалася до радянської практики «мокрих справ», тобто замовних убивств небажаних для режиму осіб за кордоном і на власній території. У 2004 році, напередодні президентських виборів, повідомлялося про отруєння діоксином лідера української опозиції Віктора Ющенка. За два роки до цього для вбивства перебіжчика з ФСБ Алєксандра Літвінєнка у Лондоні було використано радіоактивний полоній. Літвінєнка отруїли лише за три тижні після того, як у Москві в день народження Путіна було вбито опозиційну журналістку Анну Політковську. У 2018 році Росія організувала нову хімічну атаку на території Великої Британії, мішенню якої був колишній подвійний агент, екс-полковник Головного розвідуправління (ГРУ) Генштабу Збройних сил РФ Сєрґєй Скріпаль. Замах на життя Скріпаля, якому вдалося вижити, призвів до вигнання загалом близько півтораста російських дипломатів із багатьох західних країн. Діоксин і радіоактивний полоній виробляють у російських лабораторіях, успадкованих від СРСР і підпорядкованих спецслужбам. Починаючи з 2004 року в Європі, Туреччині та на Близькому Сході було також убито чимало чеченських націоналістів, причому російська влада навіть не намагалася приховувати своєї причетності до їхнього знищення.
35
‘Press Call on the Administration Response to Russian Malicious Cyber Activity and Harassment’, The White House, 29 December 2016.