Выбрать главу

Навряд чи слід очікувати того самого від зміни політичної верхівки в Росії, тим паче у короткій перспективі, тому багато чого залежатиме від конфігурації влади в самій Україні. Якщо на президентських та парламентських виборах 2019 року переможуть реформатори, а не популісти чи проросійські сили, на Україну чекатимуть п’ять років руху в напрямку європейської інтеграції та духовної незалежності від Росії. У 2024 році Україна має провести треті з часів Євромайдану загальнонаціональні вибори, після яких вона матиме шанс остаточно залишити гравітаційне поле неорадянсько-євразійського «російського світу». Це і було б найкращою відповіддю з її боку на агресію Путіна у рік, коли спливе четвертий термін його президентських повноважень.

Розділ 2

РОСІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ Й ІМПЕРІАЛІЗМ ТА УКРАЇНА

Насамперед, сама мета вашої боротьби — це абсурд [...]. Самостійна Україна вже існує, народ живе в добробуті, за час радянської влади він досяг великих економічних і культурних надбань. [...] В Радянськім Союзі панує рівноправність народів, а вже особливо наявна любов між українським та російським народами. Якщо ми хочемо зберегтись як народ, то досягнемо того тільки єдиним способом — коли будемо разом із Росією.

Слідчий Міністерства держбезпеки СРСР, 1953 рік[50]

Проект «Україна» створили австрійці для вас, аби відірвати вас від Росії, від Русі. Розділили нас.

Генеральний консул РФ у Львові
Євґєній Ґузєєв, 2010 рік[51]

Російська політична думка у царській Росії та СРСР серед емігрантів і в пострадянській Росії традиційно негативно ставилася до вимог України про автономію та незалежність, будучи цілковито байдужою й ворожою до скарг на денаціоналізацію та русифікацію. У царській Росії та у радянському дисидентському русі частка російських демократів, які підтримували українські національні прагнення, була мізерною. Під час громадянської війни жодна російська демократична політична сила не підтримала реальну українську автономію в рамках нової федералізованої демократичної Росії (не кажучи вже про незалежність). Ліберальні політичні партії, як-от кадетська (конституційно-демократична) партія, що підтримувала Тимчасовий уряд, виступали проти української автономії[52]. Російські емігранти з контрольованої більшовиками країни були переважно націоналістами, імперіалістами та євразійцями, а також шанувальниками фашизму, тобто належали до ідеологічних традицій, які домінують у російській політиці і сьогодні. З-поміж російських дисидентів демократичного спрямування в СРСР українським національним вимогам симпатизували лише Андрєй Сахаров, Владімір Буковський та Андрєй Амальрік.

Тому в російській настанові щодо себе та України незмінними залишалися дві константи. Перша — байдужість до виникнення Росії як незалежної держави і натомість зацікавлення у збереженні за собою ролі центру імперії. Стівен Гатчінґс і Вера Тольц пишуть, що євразійство є замінником деколонізації, оскільки стверджує, що Росія була успішнішою, ніж Захід, в управлінні етнічним розмаїттям. Ба більше, «євразійство трактує Росію не як колоніальну наддержаву, а як спільноту, якій самій загрожує колонізація з боку Заходу»[53]. Міфічний успіх Росії зумовлює підставу для підтримки нею радше євразійської імперії, ніж побудови національної держави. Росіяни ніколи не були сепаратистами, і тому їхній політичний провід слушніше означати як імперіалістів, а не націоналістів. Не випадково саме та меншість з-поміж росіян, яка підтримувала власну незалежну державу, також схилялася до українських національних устремлінь. Друга константа — небажання Росії визнати, що українці є окремим народом, що українська мова — це повноцінна мова (а не діалект російської), що українці мають незалежну державу та право визначати власну геополітичну долю.

вернуться

50

Марія Савчин («Марічка»), Тисяча доріг (Торонто; Львів: Літопис УПА, 1995): 493.

вернуться

51

‘Україну придумали австріяки, а українську на Галичину принесли комуністи — консул РФ у Львові’, Історична правда, 17 грудня 2010.

вернуться

52

Anna Procyk, Russian Nationalism and Ukraine: The Nationality Policy of the Volunteer Army during the Civil War (Edmonton; Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 1995).

вернуться

53

Stephen Hutchings and Vera Tolz, Nation, Ethnicity and Race on Russian Television: Mediating Post-Soviet Difference (London; New York: Routledge, 2015): 162.