Радянська культура, яку вихваляє Путін, була продуктом радянізації російського суспільства та русифікації радянської культури. Це витворило у російській національній ідентичності внутрішню суперечність між радянською ідейно-політичною та російською культурно-історичною складовими. Упродовж останніх двох десятиліть існування СРСР злиття російської та радянської ідентичностей заклало потужні підвалини для того, що Чен Чень назвала «неліберальним націоналізмом»[86], який, своєю чергою, став основою «консолідованого авторитарного режиму» Путіна, а також джерелом расизму, ксенофобії та шовінізму[87].
Протягом російської та радянської історії повсюдним було ксенофобське зображення Заходу як Іншого для Росії. Дія Ґрінфельд пише, що «Захід був невід’ємною, незгладимою частиною російської національної свідомості. Просто не було сенсу бути нацією, якби Заходу не існувало». Вона вважає, що відторгнення Заходу та державний примус до єднання в дусі так званої «Святої Русі» були нерозривно пов’язані[88]. Обрання президентом «антиросійського» Ющенка 2004 року, повалення Януковича та офіційний курс на євроінтеграцію 2014-го перетворили Україну в очах Росії на форпост Заходу, а лідерів і активістів обох Майданів — на «фашистських» Інших. Російська православна церква стала служницею скерованого проти України путінського імперіалізму та націоналізму, котра підтримує антизахідну ксенофобію та концепцію Росії як оплоту проти декадентських західних цінностей[89]. Іцхак Брудний пише, що «антизахідна» ідеологія «опосередковано легітимізувала радянський режим»[90]; те саме відбувається тепер, коли 70–80% населення РФ дотримується ксенофобських поглядів[91].
РОСІЙСЬКИЙ МЕСІАНІЗМ І КСЕНОФОБІЯ
Російські націоналісти за царської, радянської та пострадянської доби, так само як і більшість російських емігрантів, надзвичайно послідовно дотримувалися і дотримуються своїх принципів у дев’яти сферах[92]:
1. Визнається, що Росія мусить бути захищена від іноземних, особливо європейських, впливів.
2. Теорії змов рясніють підозрами, що Захід замишляє підірвати Росію. Секретар Ради безпеки РФ Ніколай Патрушев заявляв, що «керівництво України — це ставленики США, які виконують чужу волю, спрямовану на подальше відмежування їхньої країни від Росії»[93]. Змови проти Росії вбачаються постійно, і сьогодні «здаються всюдисущими в російському дискурсі та державних медіях». Тим часом, як зазначають політологи, прихильники конспірологічних теорій частіше підтримують застосування насильства[94].
3. Впроваджується думка про те, що морально збанкрутілий Захід перебуває в занепаді, а морально вища Росія — на підйомі.
4. Стверджується, що Росія продовжує свій «особливий шлях» як центр окремої євразійської цивілізації.
5. Відомо, що Російська православна церква (РПЦ) була союзницею Радянської держави з 1940-х років. Вона долучилася до ліквідації Української греко-католицької церкви в 1946 році та підтримувала ідеологічні позиції СРСР на міжнародній арені через такі організації, як Всесвітня рада миру. Нині РПЦ просуває російський месіанізм, тобто ідею про те, що Росії судилося врятувати світ, а Євразії — стати новим центром світової культури.
6. Католицька та протестантська церкви сприймаються як такі, що нібито поступаються православ’ю.
7. Існує перебільшений страх перед підтриманою США «кольоровою революцією», яка загрожує Російській державі та політичній стабільності.
8. Інтелігенція змальовується як «безрідні космополіти», зрадники на утриманні у Заходу. КПРС (за винятком доби Горбачова) та Росія часів Путіна вважали лібералів чужорідними й потенційно небезпечними[95]. Прозахідних інтелектуалів і в минулому, і тепер ганьблять як чужих російським цінностям. За правління Путіна було прийнято законодавство, яке вимагає від них реєстрації як від «іноземних агентів».
9. Антисемітизм завжди перебував у центрі уваги російського націоналізму в царській імперії, а в СРСР його маскували під антисіонізм, особливо з кінця 1960-х років. Єврейський народ був об’єктом запеклої ненависті російських націоналістів, які вважали, що «жидо-більшовики» контролюють СРСР, який буцімто є колонією Ізраїлю, а серед чекістів переважали сіоністи[96]. Російські націоналісти вірили, що СРСР не є достатньою мірою «російським», бо євреї, «космополіти» та інші неросіяни тримають різні сфери життя країни у своїх руках. Антисіонізм (антисемітизм) був впливовим у російських академічних та культурних колах, розвідувальних службах і серед військових — в останньому випадку це не дивно, адже націоналізм поширений серед «силовиків» у більшості країн світу. Російські націоналісти, фашисти та неонацисти вірили в автентичність сфальшованих «Протоколів сіонських мудреців»[97]. Ставлення російських націоналістів до СРСР ніколи не було раціональним: з одного боку, вони відчували гордість за те, що він є ядерною наддержавою, надає підтримку Російській православній церкві та російській літературі, але з іншого — прагнули його перетворення на «російську» державу. У тому, що цього не відбувається, вони винуватили євреїв, які були звичним цапом-відбувайлом для російських націоналістів.
87
‘Russian Federation: Violent Racism Out of Control’, Amnesty International, 3 May 2006 (EUR 46/022/2006).
88
Liah Greenfeld,
89
Mark Franchetti. ‘Putin Boosted by Orthodox “Inquisition”, The Sunday Times, 5 April 2015.
91
Marlene Laruelle. ‘The “Russian Idea” on the Small Screen: Staging National Identity on Russia’s TV’, Demokratizatsiya, vol. 22, no. 2 (Spring 2014): 332.
92
Walter Laqueur.
93
‘Николай Патрушев: «Мировое сообщество должно сказать нам спасибо за Крым»’, Московский комсомолец, 26 января 2016.
94
Joseph Parent and Joseph Uscinski. ‘People Who Believe in Conspiracy Theories Are More Likely to Endorse Violence’, The Washington Post, 5 February 2016.
96
Hyung-min Joo. ‘The Soviet Origin of Russian Chauvinism: Voices from Below’,
97
Julia Wishnevsky. ‘Soviet Newspaper Expresses Concern over Russian Nationalist Gathering in Leningrad’,