За шість років до україно-російської кризи, у 2008 році, під час саміту НАТО Путін сказав президентові США Бушу, що Україна — фіктивне утворення. Цей образ «штучної» та «збанкрутілої» української держави заходилися широко пропагувати російські медії. Путін не винайшов нічого нового — він лише повторює погляди, які давно сповідують у Росії щодо України, зокрема в середовищі російських націоналістів. Вони, як Путін у Бухаресті, говорять про Україну в межах її кордонів як про штучну конструкцію, створену радянським режимом, що буцім України не існувало як «історичної держави» в сучасних кордонах і що вона складена із двох різних частин (ця точка зору є центральною для побудови концепції Сакви), отож після 1991 року не вдалося сформувати об’єднану націю. Тому розпад і фрагментація України через внутрішні протиріччя та загрози російськомовним з боку українських «націоналістів» і «фашистів» вважалися питанням часу Подібні погляди не просто зненацька виринули у 2014 році, чи після 2012 року, коли Путін відверто виявив свою прихильність російському націоналізму — російські медії та політтехнологи регулярно висловлювали їх під час і після виборів в Україні 2004 року.
Хоча територіальні претензії Путіна і викликали занепокоєння у світлі майбутньої російської політики щодо України, проте вони відобразили консенсус російського націоналістичного мислення про Україну як штучну конструкцію, а головне — про те, що східну та південну Україну й Крим слід «повернути» Росії. Російські емігранти усіх ідеологічних мастей, російські патріоти в Радянському Союзі, колишній дисидент Солженіцин і президент Путін погоджувалися з потребою розчленування України таким чином, аби схід і південь стали частиною Росії, а решта теренів залишилися псевдосамостійним домініоном під російським контролем, натомість Західній Україні слід дозволити йти власним шляхом або щоб її анексувала Польща[216].
Солженіцин і Путін вірили, що українці та росіяни — це один народ, штучно розділений монголами й поляками, а відносини між ними слід порівнювати з відносинами між Пруссією та Баварією. «[Українці] — народ, як я вже казав, дуже близький до нас. Я взагалі не вбачаю різниці між українцями та росіянами, я вважаю, що це взагалі один народ», — сказав Путін[217]. Аналогічні заяви робили представники його найближчого оточення — секретар Ради безпеки РФ Ніколай Патрушев («[...] і в Російській Федерації, і на Україні мешкає, по суті справи, один народ, який поки що розділений [російсько-українським кордоном]»)[218] та керівник президентської адміністрації Сєрґєй Іванов («Ми один народ. Ментально, релігійно, культурно між нами безмежно багато спільного. Включно з мовою. Єдиний слов’янський народ, тут і сперечатися нема про що»)[219].
Солженіцин і Путін засуджували «штучні» кордони, проведені радянським лідером Владіміром Леніним, і такі погляди широко розповсюджені. В 1991 році представники єльцинської правлячої верхівки погрожували змінити кордони усіх радянських республік, окрім трьох держав Балтії, а Анатолій Собчак, в офісі якого Путін працював у Санкт-Петербурзі, попередив, що незалежність України призведе до прикордонного конфлікту та асиміляції російськомовного населення[220]. Упродовж 1990-х років обидві палати російського парламенту ухвалили резолюції, що вимагали «повернення» Криму та Севастополя.
Зазіхання на території сходу та півдня України, які начебто помилково було включено до її складу, російські націоналісти виказували задовго до розпаду СРСР. Опублікований у «самвидаві» 1970 року націоналістичний маніфест анонімних «російських патріотів» під заголовком «Слово нації» назвав історичною несправедливістю той факт, що «не відповідають етнографічним і сучасні кордони України»[221]. Через півстоліття Путін у схожих висловлюваннях висловив жаль з приводу того, що на сході та півдні України нібито мешкають «сімнадцять мільйонів росіян», хоча наведене ним число не мало нічого спільного з реальністю.
216
Shekhovtsov. ‘Aleksandr Dugin’s Neo-Eurasianism and the Russian-Ukrainian War’: 185–204.
219
‘Сергей Иванов: не надо думать, будто всё решается в Кремле. Не всё’, ТАСС, 19 октября 2015.
220
Tolz. ‘Ukraine in the Russian National Consciousness’, in
221
Russian Patriots. ‘A Nation Speaks’,