Роман Федора Березіна «Війна 2010: Український фронт» також описує вигадану майбутню війну на українській території, яка знову-таки надзвичайно нагадує реальні події російської гібридної війни в Україні. Березін пише про «повстання» фашистів, конфлікт у Криму, громадянську війну та втручання Росії, яке потім поширюється на решту території України та Європи, що врешті-решт призводить до Третьої світової війни. І Савицький, і Березін, вихідці з Донецька, і в 2014 році стали на бік Росії та її маріонеток. Роман Олександра Сєвєра «Російсько-українські війни» ганьбить «помаранчеві» політичні сили, називаючи їх «русофобськими» й «фашистськими» та закидаючи їм наслідування прикладу «зрадника Мазепи, Петлюри, Бандери і українських націоналістів у XIX й XX століттях»[258]. Якщо замінити слово «помаранчеві» на «Євромайдан», то фантастика Сєвєра стає надзвичайно схожою на реальні події 2014–2015 років.
Російський шовінізм у ставленні до менших країн і народів, який легко зауважити в усіх цих партійних політичних програмах, популярних стереотипах і писаннях про Україну, не є чимось новим. Ще у 1970-х роках шведські дипломати розповідали московському кореспондентові “The New York Times” Гедріку Сміту про те, як радянські чиновники у шовіністичній манері паплюжили їхню країну. Російські та радянські націоналісти розглядали власну країну як морально вищу за Захід, який нібито перебував у занепаді. Український дисидент Леонід Плющ, чиє дитинство пройшло у Киргизькій РСР, охарактеризував Радянський Союз як країну, що зрощує російських шовіністів і «білих расистів», ховаючи націоналізм під маскою інтернаціоналізму[259].
Бачення України як «штучної держави» зумовлене глибокою російською переконаністю в тому, що українці не здатні побудувати незалежну державу. В 2009 році керівник російської неурядової Ради з питань зовнішньої та оборонної політики, заступник директора Інституту Європи РАН Сергій Караганов обговорював Україну в контексті феномену failed state (збанкрутілої держави) поряд із Афганістаном, Пакистаном та країнами Африки. Україна нібито стоїть на межі некерованого стану і втрати суверенітету, казав він, тож Росії доведеться втрутитися, аби зупинити її розпад. Перешкодою, на його думку, було лише те, що найближчим часом Європа навряд чи «дасть карт-бланш Росії на те, аби вона окупувала Україну, повністю чи частинами»[260]. Читаючи Караганова, український аналітик виснував, що «Росія вже приготувала новий сценарій для окупації України»[261].
У цілому образ України в очах російських шовіністичних політиків характеризували п’ять тез:
1. Це збанкрутіла держава.
2. Україна перебуває в процесі «десуверенізацїї», вона дисфункціональна, позаяк її регіони відштовхуються один від одного.
3. Українці не здатні продукувати ефективну правлячу еліту для управління незалежною державою.
4. З огляду на це, Україна не може бути суб’єктом міжнародних відносин.
5. Для відновлення справедливості «російські» землі України слід повернути Росії.
Посол РФ в Україні (2001–2009) Віктор Черномирдін неодноразово потрапляв у незручне становище через те, що не міг звикнути до сприйняття України як незалежної іноземної держави і виступав радше в іпостасі російського губернатора, аніж дипломата. Годі вести переговори із сучасними лідерами України, казав Черномирдін за президентства Віктора Ющенка у 2009 році, але «прийдуть інші люди — побачимо... Обов’язково тверезі прийдуть, нормальні», що, мабуть, було натяком на фігуру, подібну до Януковича[262]. Офіційні особи держави, особливо дипломати, як відомо, покликані озвучувати позицію держави, яку вони представляють, а не власні думки. Помічник Черномирдіна захищав його висловлювання як «цілком правильні та політично вивірені»[263]. У цих та інших заявах, зокрема й у відкритому листі тодішнього президента Мєдвєдєва до Ющенка від серпня 2009 року, російські політики демонстрували нездатність визнати Україну нормальною суверенною державою, до якої слід застосовувати міжнародні дипломатичні норми.
261
Андрій Кулаков. ‘Failed state, або Україна очима Росії’, Українська правда, 23 березня 2009.
262
‘Виктор Черномырдин: «Украина от России никуда не денется? Денется! Еще как!»’, Комсомольская правда в Украине, 13 февраля 2009.
263
‘Російський дипломат: слова Черномирдіна «правильні», а Огризко — «некоректний»’, Українська правда, 18 лютого 2009.