РАДЯНСЬКИЙ ТА РОСІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ НА ДОНБАСІ
Угруповання «ЛНР» і «ДНР», що слугують прикриттям для російської окупації території Донбасу, підтримують еклектичну суміш російського та радянського націоналізму, панславізму, російського православ’я, «антинаціоналізму» та «антифашизму». Іншими словами, «ДНР» і «ЛНР» — це міні-копії путінської Росії. Лідер донецьких маріонеток Олександр Захарченко вважав, що «ДНР» має спиратися на радянську ідентичність: «Ми вважали, вважаємо і вважатимемо себе частиною Радянського Союзу, частиною Росії»[264]. Сплав радянської та російської ідентичності в СРСР призвів до того, що перша стала фактично невіддільною від другої як у випадку лідерів та прибічників маріонеткових угруповань, так й у світогляді самого Путіна.
Хоча в російському націоналізмі існувала й антирадянська течія, її представники перебували у явній меншості. Протягом усього попереднього століття росіяни ототожнювали себе з імперією, Радянським Союзом або Євразією. Російська «уявлена спільнота» в СРСР була ширшою за РРФСР, і вона залишається більшою за розмірами, ніж сучасна Російська Федерація. Ця спільнота у царській імперії, СРСР і пострадянській Росії не була тотожна російській національній державі, і ті росіяни, які підтримують російську громадянську ідентичність, становлять порівняно невеликий сегмент населення[265].
Від XIX століття Донбас колонізували українці й росіяни, і він став фронтирною зоною між двома країнами. Війна, що почалася 2014 року, різко змінила його — він перестав бути єдиним регіоном і цілісним політичним простором. Конфлікт української та російської ідентичностей виявляється у знесенні пам’ятників Леніну та десталінізації на підконтрольній Україні територіях Донбасу, з одного боку, і в захисті цих пам’ятників та культі Сталіна в окупованих районах. У контрольованій Києвом частині Донбасу шириться українська ідентичність, натомість під орудою угруповань «ДНР» і «ЛНР» відбувається повторна радянізація й деукраїнізація. Якщо до Євромайдану регіональна тотожність на Донбасі була популярнішою за загальноукраїнську, то починаючи з 2015 року на теренах, вільних від російських бойовиків, вони помінялися місцями[266].
Ностальгія за «Росією» (СРСР) — це віддзеркалення радянської ідентичності, широко розповсюдженої на Донбасі, та низького рівня прихильності до української ідентичності. «Радянська ідентичність пустила на Донбасі глибоке коріння, адже раніше нічого більшого їй не передувало», — пише Вілсон, маючи на увазі, що за царської доби у мешканців краю не сформувалося колективної самоідентифікації, чіткішої за фронтирну свідомість[267]. Від 1991 року частка громадян України із радянською та російською ідентичністю поступово зменшувалася; за десятиріччя, що передувало україно-російській війні, в цілому по країні цей показник знизився удвічі — з 27% до 13%. Проте радянська ідентичність цупко трималася на Донбасі, де вірною їй залишилася чверть населення[268].
Радянська ностальгія охоплює ширше коло осіб, ніж частка українців, які мають радянську ідентичність. Найвищий показник позитивного ставлення до розпаду СРСР (88%) демонструвала Галичина (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області). І лише три регіони України мали вищий позитивний показник негативного ставлення до цієї історичної події, найбільшою мірою — Донбас, де 70% негативно оцінювали крах СРСР і 12% — позитивно. На Харківщині також переважало негативне ставлення, — втім розрив між групами був меншим (52% — негативно, 31% — позитивно). У Придніпров’ї (Дніпропетровщина та Запоріжжя) цифри були подібними: 49% — негативно, 39% — позитивно, тобто різниця складала лише 10%[269]. Колишній офіцер СБУ та польовий командир бойовиків «ДНР» Сергій Здрилюк зауважував зокрема, що Радянський Союз — «це була найсправедливіша країна, яка справді будувала комунізм. Але Америка порадила нам, що у нас не вистачає джинсів, сексу, наркотиків і рок-н-ролу. І ми всього цього отримали тут донесхочу»[270].
266
Інтерв’ю з директоркою фонду «Демократичні ініціативи» Іриною Бекешкіною (Київ, 18 травня 2016).
268
Центр Разумкова. ‘Ідентичність громадян України в нових умовах: стан, тенденції, регіональні особливості’, 11–23 грудня 2015, Національна безпека і оборона, № 3–4 (2016): 9, 36.