Пропаганду як дедалі важливіший аспект путінського «консолідованого авторитарного режиму» використовують для мобілізації внутрішньої підтримки супроти внутрішніх опонентів, фінансованих із-за кордону неурядових організацій та зовнішніх ворогів («Захід», особливо США, «українські фашисти», терористи з Ісламської держави й Туреччина)[308]. Масовані пропагандистські атаки на російському телебаченні[309] один із аналітиків описав так: «Найдивовижніший бліцкриг в інформаційній війні, який нам коли-не-будь доводилося бачити в історії інформаційних воєн»[310]. Інформація в Росії Путіна — це не просто продукт державного контролю за мас-медіями, але й важливий компонент гібридної війни, тобто війни, що ведеться прихованим і обманним шляхом. Путінська Росія продукує «інформацію як різновид зброї», і так само «різновидом зброї» стали в її руках організована злочинність, фінансова й корпоративна корупція, Інтернет і проблема біженців[311]. У розмові з Дуґіним Сурков назвав себе «державним посланцем у світі організованої злочинності»[312]. Брехня, обман, шантаж і невідповідність правді, змішані фахівцями із медіа-комунікацій докупи в коктейль на російському телебаченні, прагнуть заплутати і зневажити внутрішніх і зовнішніх ворогів Росії. Пропаганда і «перетворення інформації на різновид зброї» відіграли важливу роль у розпалюванні конфлікту на Донбасі, роздмухуванні ксенофобії в Криму та жорстокому поводженні з проукраїнськими та кримськотатарськими активістами й українськими військовополоненими. У Криму та окупованих районах Донбасу було закрито україномовні школи і класи й заблоковано критичні до Росії ЗМІ.
Після переобрання Путіна у 2012 році російське телебачення та інші тамтешні медії таврували українську опозицію, а згодом і Євромайдан як «фашистів» із такою пропагандистською гарячковістю, яка востаннє спостерігалася хіба що за сталінської доби. В Україні, особливо після приходу до влади Януковича в 2010 році[313], Партія регіонів активізувала використання радянських стереотипів, також зображаючи своїх опонентів «фашистами». У 2012–2013 роках регіонали заходилися влаштовувати «антифашистські» мітинги по всій Україні, готуючись до майбутніх президентських виборів 2015 року. Антифашистська риторика заохочувала проросійських бойовиків до насильницьких нападів на українських патріотів і націоналістів. У січні 2012 року учасники вшанування роковин бою під Крутами зазнали брутального нападу бандитів, які вигукували: «Донбас — це російська земля!», «Смерть бандерівцям і фашистам!»[314]. Слід зауважити, що бій під Крутами у січні 1918 року, де загинули українські курсанти, захищаючи від більшовицьких загарбників соціал-демократичний і самостійницький український уряд, не мав нічого спільного зі Степаном Бандерою.
Відродження антинаціоналістичної риторики радянських часів стало очевидним під час україно-російської кризи. Путін звинуватив лідерів Євромайдану в тому, що вони «вдалися і до терору, і до вбивств, і до погромів. Головними виконавцями перевороту стали націоналісти, неонацисти, русофоби й антисеміти»[315]. Путін запозичував жорстку лексику із практикованої упродовж десятиліть радянської антинаціоналістичної пропаганди, з погляду якої націоналісти є за визначенням «невиправними» і лихими незалежно від специфіки їхньої ідеології. Це «дозволяло конструювати змовницькі наративи» та «виключало альтернативні способи мислення» про українських націоналістів[316].
Застосування комуністичного терору проти таких опонентів «не вимагало доказів їхніх злочинів»[317]. Так само немає сенсу шукати реальні злочини, які начебто вчинили українські націоналісти в сучасній Росії та на окупованих територіях. У Радянському Союзі українських «націоналістів» ув’язнювали за «загальнокримінальні злочини»[318]; це триває в сучасній Росії, де десятки українців піддали репресіям за вкрай непереконливими обвинуваченнями[319]. У 1967 році постало п’яте управління КДБ, покликане стежити за емігрантами, іноземними журналістами та неформальними групами всередині СРСР Російське законодавство проти «екстремізму» й «тероризму» цілком узгоджується з антидемократичним духом радянського права[320].
308
Paul Goble. ‘Propaganda, Mass Manipulation, and Russian National Identity’,
309
Paul Goble. ‘Lies. Damned Lies and Russian Disinformation’, Eurasia Daily Monitor, 13 August 2014; Oleg Sukhov. ‘Propaganda Army Speaks Fluent Kremlin’, Kyiv Post, 11 September 2014.
311
Brian Whitmore. ‘The Daily Verticaclass="underline" A Comprehensive Threat’, RFERL, 28 January 2016.
312
Charles Clover.
313
Taras Kuzio. ‘Ukrainian Nationalism Again under Attack in Ukraine’, Eurasia Daily Monitor, 19 July 2010.
315
Владимир Путин, обращение к депутатам Государственной Думы, членам Совета Федерации, руководителям регионов России и представителям гражданского общества, Президент России, 18 марта 2014.
316
Olga Bertelsen and Myroslav Shkandrij. ‘The Secret Police and the Campaign against Galicians in Soviet Ukraine, 1929–1934’,
317
Bertelsen and Shkandrij. ‘The Secret Police and the Campaign against Galicians in Soviet Ukraine, 1929–1934’: 53.
318
Yaroslav Bilinsky. ‘Shcherbytskyi, Ukraine and Kremlin Politics’,
319
Halya Coynash. ‘Russia’s Sentsov-Kolchenko Case — “an Absolutely Stalinist Trial”’, Human Rights in Ukraine, 21 August 2015.
320
Andrei Soldatov and Irina Borogan.