Читать онлайн "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет" - Кузьо Тарас - RuLit

Ще одна нахабна брехня стверджувала, наче в копальні на Донеччині після відступу українських військ виявили «масове поховання» 80 жертв «фашистів» із відрізаними вухами, в тому числі обезголовленої вагітної жінки[334]. Хоча цифра у 80 жертв була названа «загальновідомим фактом», що розпалювало гнів і недовіру, це твердження не мало жодного фактичного підґрунтя. Мешканці Донбасу відтворювали коментарі російського телебачення, говорячи: «Вони [«київські фашисти»] хочуть нас знищити»[335]. Один російський православний священик на Уралі благословив добровольців, які вирушали в Україну, щоб боротися проти «фашистської нечисті»[336]; інший священик допомагав катувати українських військовополонених, б’ючи їх хрестом по голові[337]. А колишнього міністра закордонних справ Швеції Карла Більдта, архітектора Східного партнерства ЄС, російська пропаганда сміховинно назвала агентом ЦРУ в молоді роки, що начебто було зумовлено його бажанням помститися Росії за поразку Швеції в 1709 році.

Брехня й обман, що поширюються телеканалами Росії, а також «ДНР» і «ЛНР», служать «посиленню ненависті та розколу»[338]. Молодий український солдат, пересуваючись на БМП, підірвався на міні, що відірвала частину його тіла й закинула на телеграфний стовп. Російський найманець на Донбасі зауважив з цього приводу: «Це моє улюблене видовище: нацист висить на дроті. Врешті-решт, є Бог на небі»[339]. Шалена українофобія після перемоги Євромайдану призвела до силового протистояння у Харкові й Одесі навесні 2014 року. Проросійські активісти, охороняючи велетенський пам’ятник Леніну в Харкові, тим самим наче давали знак: «Фашисти, не випробовуйте терпіння Харкова», і застерігали Київ від «репресій» проти російськомовних громадян України[340]. Російське телебачення так інтенсивно поширювало пропаганду ненависті, що захисники харківського пам’ятника Леніну казали журналістам канадської CBC: «Як я можу підтримувати державу, яка оголосила мені війну?»[341]. Велетенський пам’ятник Леніну в Харкові демонтували у вересні 2014 року. Російська розвідка навчала та платила місцевим бойовикам з «Оплоту», щоб ті били «фашистів» у Харкові, а молодих прихильників Євромайдану витягували із будівель органів влади й жорстоко лупцювали під оплески натовпу, захопленого таким жорстоким поводженням[342].

На Євромайдані загинули 17 співробітників МВС: семеро з «Беркута» і десятеро з внутрішніх військ, у т. ч. троє з Криму та четверо з Харкова. Офіцерам міліції із підрозділу «Беркут», які брали участь у вбивстві беззбройних демонстрантів Євромайдану, місцеві мешканці аплодували, коли вони поверталися до Донецька та Криму[343]. Десятеро офіцерів «Беркута», звинувачених у веденні снайперського вогню по натовпу під час Євромайдану, втекли до Росії, де їм надали російське громадянство.

Навесні 2014 року мирні проукраїнські демонстранти та прихильники Євромайдану в Донецьку, Луганську, Харкові й Одесі були атаковані, позаяк «будь-який противник розділення країни на шматки автоматично оголошувався ними фашистом, майданутым, бандерівцем і взагалі ворогом та нелюдом. І навіть якщо реально ви при цьому не були фашистом, не підтримували Майдан і не були бандерівцем, в їхніх очах “так не буває”. Ви — ворог»[344].

Ключовою постаттю путінської пропаганди, російських політичних технологій та ідеологічного дискурсу є давній радник Путіна Сурков, добре відомий розробкою концепції «суверенної демократії», покликаної описати путінський режим. Роками він був головним маніпулятором у політичній системі, де «кожен політик був актором, що діяв за сценарієм Суркова»[345]. Російська «драматургія» мала свою власну логіку і «вже давно втратила зв’язок із реальністю чи реальними наслідками для світу», манджаючи на високій швидкості Україною, Сирією та іншими країнами, «наче засліплена від наркотиків»[346]. Російська пропаганда пов’язує зовнішню політику США і просування демократії на Близькому Сході із нацизмом і закликає Росію не відступати, позаяк «за Сирією пролягає російський кордон»[347]. Подібна заява пролунала за два роки до початку військової інтервенції РФ у Сирії 2015 року.

Російські лідери та громадськість вірять пропаганді, яку поширюють російські ЗМІ, фахівці з піару та політологи, оскільки «замість політики вона пропонує мистецтво перформансу. Замість дебатів — видовище. Замість проблем — “драматургію”. А замість реальності — вигадку»[348]. Редактор російськомовного часопису «Новое время», що виходить у Києві, Віталій Сич зазначив, що російська пропаганда, яка виглядала «сміховинно» в Києві, була «надзвичайно ефективною» в деяких російськомовних регіонах України, а тим паче в Росії, ЗМІ якої представляли всьому світові Революцію гідності як «незаконний переворот неонацистів, керований і спонсорований США»[349]. Євромайдан, що був «антикримінальною революцією», було «показано як агресивний наступ на все, що російське за культурою, мовою, ідентичністю»[350].