Антисемітизм за Сталіна, а від середини 1960-х і до середини 1980-х років за Брєжнєва та Андропова маскували під «антисіонізм», прирівнюючи сіоністські ідеї до фашизму. Наприкінці 1960-х років антисіоністські кампанії пройшли також у комуністичній Польщі та інших країнах Центрально-Східної Європи. Режим президента Білорусі Алєксандра Лукашенка, який спирається на фундамент білоруського радянського націоналізму, і досі поширює «антисіоністську» пропаганду[464]. Антисемітська риторика угруповань «ДНР» і «ЛНР», що втілюється у нападках на єврейських лідерів і олігархів, які нібито прийшли до влади в Києві у союзі з «українськими фашистами», відштовхується від спадщини радянського антисіонізму. В українофобській та антисемітській риториці російських маріонеток на Донбасі та союзних їм російських націоналістів поєдналися дві мішені радянських ідеологічних пропагандистських кампаній — «сіонізм» та український «буржуазний націоналізм».
АНТИСЕМІТИЗМ І АНТИСІОНІЗМ
Антисемітизм притаманний російському націоналізму починаючи від XIX століття до сьогодні. Васілій Ґроссман у своєму романі «Життя і доля» писав, що антисемітизм в Росії давався взнаки у багатьох формах. Російські кріпаки, розлючені своїм соціально-економічним становищем, звинувачували у цьому поляків і євреїв, а не царя чи Російську імперію. Царська імперія та Радянський Союз дискримінували євреїв, визначаючи, де ті можуть мешкати, які професії для них відкриті, а також обмежуючи їм доступ до вищої освіти, — явище, яке Віктор Заславський назвав «прагматичним антисемітизмом»[465].
Кодовим словом для антисемітів у СРСР був «антисіонізм». У 1920-х роках Сталін заохочував антисемітизм як засіб дискредитації більшовицьких очільників-євреїв Льва Троцького та Ґріґорія Зінов’єва, які були його противниками у боротьбі за владу, а починаючи від 1937 року, в дусі кампанії проти «внутрішніх ворогів», що слугувала обґрунтуванням «великого терору», офіційний антисемітизм значно зміцнів. Націонал-комуністи в Україні та інших країнах вбачали у цьому неминучий наслідок утвердження Сталіним націонал-більшовизму, що нагадував радянську версію фашизму[466].
Наприкінці 1940-х років антисемітизм «став частиною радянської державної політики». Як і раніше він був насамперед «низовим феноменом, але також мав прихильників у контрольованих державою медіях»[467]. Найвідомішим виявом антисемітизму наприкінці правління Сталіна стала кампанія проти «безрідних космополітів», що мала «погано завуальовані, хоча й не заявлені публічно, антисемітські обертони». Єврейських інтелектуалів засуджували за «низькопоклонство» перед Заходом і «безрідність»[468], ув’язнювали і знищували в рамках сфальшованих «справи Єврейського антифашистського комітету» та «справи лікарів».
Вороже ставлення до Ізраїлю та сіонізму дедалі більше зростало в Радянському Союзі у 1950–1960-х роках, коли заохочення «антисіонізму» витворило офіційну та контрольовану нішу для російського й панславістського антисемітизму, дозволивши роздмухувати історичні стереотипи. Одним із таких стереотипів було твердження про те, що євреї буцімто жили краще, ніж росіяни. Після Другої світової війни офіційний антисемітизм (антисіонізм) спонукав російських націоналістів і націонал-більшовиків солідаризуватися з радянським режимом, а не опонувати йому[469]. Цьому сприяло те, що від середини 1930-х років радянська національна політика засвоїла уявлення царських часів щодо провідної ролі росіян у Євразії та історичного прагнення неросіян, особливо українців, до «возз’єднання» з Росією.
У 1970-х роках радянський економіст Валерій Ємельянов у нотатці, надісланій до центрального комітету КПРС та президії Верховної Ради СРСР, висловив шість безглуздих і ганебних тверджень:
• Сіонізм контролює економіку та медії Заходу.
• Всі народи світу є рабами євреїв.
• Євреї прагнуть добитися світового панування до 2000 року.
• Для досягнення цієї мети євреї використовуватимуть масонів.
• Головною єврейською підпільною організацією є «Бней Брит»[470].
• Правозахисна організація «Міжнародна амністія», групи дисидентів у СРСР, Рой Мєдвєдєв, Алєксандр Солженіцин і Андрєй Сахаров є агентами сіоністів та масонів.
464
Taras Kuzio. ‘Anti-Semitism as an Integral Component of Soviet Belarusian Nationalism and Pan-Eastern Slavism’,
465
Victor Zaslavsky.
466
Mikhail Agursky.
467
Julia Wishnevsky. ‘Glasnost on Anti-Semitism in the Soviet Union’,
468
Timothy Johnston.
469
Leon Fram. ‘Commentary: Antisemitism as a Government Policy in Soviet Russia’ in George W. Simmons, ed.,
470
«Бней Брит» (англ.