Антисіоністські пропагандисти ганили огидними ксенофобськими лайками «відмовників» (євреїв, які безуспішно домагалися права на еміграцію з СРСР). Віталій Портников згадував, як наприкінці 1980-х років секретар московського міського комітету комсомолу сказав йому, що «євреї хоча б виїжджають, а українці хочуть знищити нашу велику країну»[494]. Євреїв та українців і тоді, і пізніше вважали антиросійськими та антирадянськими баламутами на утриманні Заходу.
Владімір Бєґун, відомий антисіоністський пропагандист, був типовим націонал-більшовиком, якому скрізь ввижалися сіоністські змови та контрреволюційні зазіхання євреїв, які прагнуть світового панування. Бєґун стверджував, що єврейські погроми кінця XIX — початку XX століття були історично виправдані, адже їх влаштовували росіяни, які протестували проти багатств, накопичених «єврейськими гнобителями» завдяки експлуатації. У 1977 році офіційне радянське російсько-націоналістичне видавництво «Молодая гвардия» випустило книгу Бєґуна «Вторгнення без зброї», де євреїв і фашистів зображено найбільшою загрозою для миру в усьому світі[495]. Назва книжки Бєґуна віддзеркалила параноїдальне прагнення комуністичних функціонерів ідейно дискредитувати інакомислячих та лідерів опозиції як буцімто утриманців західних спецслужб, що намагалися ідеологічно підірвати радянський лад.
Апогей радянського антисіонізму припав на середину 1960-х — середину 1980-х років — той самий час, коли формувався міф «Великої Вітчизняної війни» і тривала реабілітація культу Сталіна. Упродовж консервативної брєжнєвської «доби застою» російські націоналісти вправлялися у демагогії довкола сюжетів про євреїв-більшовиків у офіційних радянських журналах[496]. У СРСР євреї були головним ворогом російських націоналістів, і Волтер Лакер вважав, що це не «зміниться докорінним чином у найближчому майбутньому»[497]. Євреї і тоді, і згодом сприймалися як носії «космополітизму», які підтримують глобалізацію та міжнародний капіталізм і духовно неспроможні стати росіянами, а отже, щирими патріотами російської держави. Зрозуміло, що їх, таким чином, вважають основними отримувачами вигоди від приватизації 1990-х років, а терміни «євреї» та «олігархи» використовують взаємозамінно. Євреї забезпечили платформу для світового панування; євреї та масони проникли у західні інтелектуальні кола[498].
Праві та ліві радикали з Росії та Європи уже тривалий час доходять взаєморозуміння між собою. Російські націоналісти та їхні маріонетки на Донбасі мають союзників серед європейських ультралівих антикапіталістичних та антиглобалістських рухів, а водночас серед європейських неонацистів та ультраправих націоналістичних популістів. Представники цих різних груп сходяться у поглядах на Євромайдан як на втілення планів місцевих (нерідко «єврейських») олігархів та їхніх американських поплічників[499]. КПРФ є природною союзницею російських націоналістів, які засуджують постмайданний український уряд, начебто опанований олігархами, і зображують його маріонеткою всевладного дядечка Сема з єврейськими рисами обличчя. Кліффорд Ґедді та Фіона Гілл вказують, що ця риторика закорінена у старих і нових теоріях змови, вигаданих ультралівими й ультраправими співучасниками російської політики, починаючи від антисемітських «Протоколів сіонських мудреців»[500].
У сучасній Росії антисемітизм можна спіткати у тих самих групах, що і в царській імперії та у середовищі післяреволюційної російської еміграції — йдеться про крайніх російських націоналістів, імперіалістів-білогвардійців, євразійців, козаків і членів радикальних російських православних братств. Російська православна церква та її братства в Україні мають яскраво виражені ксенофобські та антисемітські тенденції[501]. Дуґін, будучи прихильником фашизму та «консервативної революції», також висловлює антисемітські погляди. За його словами, «націоналісти, які задавали тон на Майдані, заявляли, що мусять мати президента-українця. В результаті вони обрали єврея, а не слов’янина, хто б там він не був»[502]. Ідеологія російських націоналістичних та неонацистських груп також істотно впливає на слова та дії представників угруповань «ДНР» і «ЛНР».
495
David Greenberg. ‘Vladimir Begun: A Doughty Fighter against the “Zionist Conspiracy”’,
499
Marlene Laruelle. ‘The Three Colors of Novorossiya, or the Russian Nationalist Mythmaking of the Ukrainian Crisis’,
500
Clifford G. Gaddy and Fiona Hill,
501
Nikolay Mitrokhin. Aspects of the Religious Situation in Ukraine’,