Ще до війни антисемітизм був звичним явищем серед російських націоналістичних, шовіністичних, антимайданівських і панславістських груп на Донбасі, в Одесі та Криму, які ностальгували за СРСР. В Одесі антисемітизм був поширений у партії «Вітчизна» («Родина»), чиї лідери тісно співпрацювали з Партією регіонів після виборів 2007 року. Антисемітизм також був поширений у Слов’янській партії та серед одеських «дружинників», частина з яких допомагала російським маріонеткам під час силового протистояння в Одесі у квітні-травні 2014 року. В публікації у мережі ВКонтакте на сторінці одеської «дружини» було заявлено: «Одеса — місто-герой. І лише герої, а не жиды і хапуги заслуговують на життя в цьому місті!»[509].
РАСИЗМ, АНТИСІОНІЗМ І АНТИСЕМІТИЗМ НА ОКУПОВАНОМУ ДОНБАСІ
В публічному дискурсі угруповань «ДНР» і «ЛНР» наявний «високий рівень антисемітизму», поєднаний з антикримськотатарською ксенофобією у Криму[510]. Провідний український експерт з проблем ксенофобії В’ячеслав Ліхачов писав, що «антисемітизм давно став важливим компонентом офіційної ідеології маріонеткових режимів, проголошених на території Донецької та Луганської областей, окупованих Росією»[511]. Головний рабин Донбасу Пінхас Вишедські назвав Олександра Крякова, прес-секретаря екс-«народного губернатора» Губарєва найвідомішим антисемітом у регіоні, а Європейська асоціація єврейської культури визначила так звану Концептуальну партію «Єднання» російського генерал-полковника Константіна Петрова як «антисемітську неопоганську націоналістично-сталінську секту». Як і РНЄ, ця партія використовувала конфлікт на Донбасі для того, щоб активізувати свою популярність у Росії[512].
На окупованих Росією територіях також мають місце антиромські та інші расистські напади. Зокрема, зафіксовано випадки затримання чорношкірих студентів-іноземців, яких їхні тюремники порівнювали з президентом Обамою, на адресу якого російські «тролі» використовують расистські формулювання[513]. Волі було позбавлено щонайменше 32 іноземних студентів, переважно з Нігерії: сепаратисти тривалий час утримували їх у підвальних приміщеннях і змушували працювати, як рабів[514]. Бразильський найманець «ДНР» Рафаель Лусварґі констатував, що російські маріонетки називали членів його підрозділу «“мавпами з Південної Америки”... Це сильно образило всіх бразильців»[515]. Загалом 2013 року, напередодні українсько-російської кризи, в Україні було нараховано 21 напад, мотивований расовим чи етнічним походженням жертв, у той час як в Росії тоді ж — від 199 до 205 нападів (залежно від розрахунків різних НУО). У Росії 25 з-поміж жертв цих нападів загинули. Того року в Україні трапилося 20 випадків «ксенофобського вандалізму», натомість у Росії — 70[516].
Антисемітизм лідерів та адептів «ДНР» і «ЛНР» походить із трьох джерел. Перше — це вплив російських націоналістичних, шовіністичних та імперіалістичних груп серед російських маріонеток. Скажімо, очільник РНЄ Баркашов розповсюджував у мережі ВКонтакте антисемітські та українофобські тексти й зображення[517]. Друге — це їхня антизахідна ксенофобська, радянська та панславістська ідеологія. Третім важливим джерелом антисемітизму є колишні прихильники КПУ та Партії регіонів, які цінують «порядок» та «стабільність» авторитарного штибу понад демократичні свободи, що, за даними опитувань, є передумовою антиєврейських почуттів[518].
На прес-конференції в лютому 2015 року, що транслювалася у прямому ефірі каналу «Россия 24», тодішні «глави ДНР і ЛНР» Олександр Захарченко та Ігор Плотницький засудили «жалюгідних представників великого [єврейського] народу», які, за їхніми словами, перебувають при владі в Україні[519].
Російське телебачення роздмухує антисемітизм, підкреслюючи єврейське походження прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана[520], а також тиражуючи фантазії на тему буцімто «справжніх прізвищ» відомих українських політиків: Петра Порошенка (його голослівно називають «Вальцманом»), Юлії Тимошенко (якій приписують «єврейське» прізвище «Капітельман»), Арсенія Яценюка і навіть очільника націоналістичної «Свободи» Олега Тягнибока (якого іменують «Фронтманом»). Оголошення, розклеєні в окупованому Луганську, переконували перехожих, що популярний український телеведучий «єврей [Савік] Шустер пояснить, чому українець мусить захищати інтереси єврея Яценюка та євреїв[-]олігархів»[521]. Телевізійна пропаганда «ДНР» і «ЛНР» стверджує, що адміністрацією президента, урядом та парламентською коаліцією в Україні керують євреї, які вдають із себе українців.
510
Вячеслав Лихачев и Татьяна Безрук, Ксенофобия в Украине в 2014 г. на фоне революции и интервенции: Информационно-аналитический доклад по результатам мониторинга (Киев: Конгресс национальных общин Украины, 2015): 41–42.
511
Halya Coynash. ‘Kremlin’s Anti-Semitic Proxies in Donbas Turn on Each Other’, Human Rights in Ukraine, 17 July 2015.
512
Paul Canning. ‘The Fascists in Russia’s Hybrid Army’, Paul Cannings blog, 19 August 2015.
513
‘Іноземні студента в Донецьку: нам страшно’, Голос Америки, 21 травня 2014; Дмитро Волчек. ‘Безумство російських тролів’, Радіо Свобода, 22 березня 2015.
514
Лихачев и Безрук. Ксенофобия в Украине в 2014 г. на фоне революции и интервенции: 44; Андрей Кошик. ‘«Невозможно воевать с одним врагом и иметь врага в тылу»’, Газета.Ру, 20 июля 2014.
515
Андрій Діхтяренко та Григорій Жигалов. ‘«Я втомився воювати» — сповідь засудженого бразильця з «ДНР»’, Радіо Свобода, 26 лютого 2017.
516
Группа мониторинга прав национальных меньшинств. ‘Сравнительная характеристика ксенофобии в Украине и в России’, Евреи Евразии, 30 апреля 2014.
518
Vicki L. Hesli, Arthur H. Miller, William M. Reisinger and Kevin L. Morgan. ‘Social Distance from Jews in Russia and Ukraine’,
519
‘Захарченко заявив, що Україною правлять «жалюгідні представники єврейського народу»’, Лівий берег, 3 лютого 2015; Halya Coynash. “‘Jewish Pogroms in Ukraine” That We All Missed’, Human Rights in Ukraine, 25 June 2015.
520
Olga Irisova. ‘Manageable Anti-Semitism: The Kremlin Is Keeping Anti-Semitism “Under Control”’, Intersection, 19 May 2016.