У 2013–2014 роках провідні єврейські організації України виступили на підтримку Революції гідності. У складі «самооборони Майдану» були активісти різного етнічного, в тому числі єврейського, походження, зокрема колишні військовослужбовці Армії оборони Ізраїлю. Про п’ятьох євреїв відомо, що вони очолювали підрозділи «самооборони Майдану». Серед понад ста протестувальників, убитих в центрі столиці в лютому 2014 року, троє належали до української єврейської громади. Одного із загиблих, Олександра Щербатюка, єврея не за походженням, а за власним вибором, поховали на Буковині під урочистий салют «Правого сектора»[549].
На запитання про антисемітизм під час та після Євромайдану український олігарх єврейського походження Віктор Пінчук відповів просто: «Це маячня»[550]. Справді, якщо, як заявляє російська пропаганда, вперше в історії України при владі опинилася «неонацистська хунта», то до неї навдивовижу лояльно ставиться або підтримує велика кількість євреїв, а сама вона включає представників єврейської громади на важливих посадах, аж до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Українцями єврейського походження є чимало російськомовних громадян, які служать в українській армії та добровольчих батальйонах: дехто з них, як ортодоксальний юдей-хасид Ашер Черкаський з полку «Дніпро-1», стали добре відомими в Україні.
Доповідь Державного департаменту США щодо становища у царині прав людини в Україні до початку українсько-російської кризи зафіксувала найбільшу кількість проявів антисемітського насильства та вандалізму в центральних, східних і південних регіонах України (Київ, Павлоград, Суми, Кіровоград, Дніпро, Черкаси, Мелітополь, Миколаїв, Судак і Севастополь). Вивчення Ваадом антисемітських публікацій засвідчило, що вони були спрямовані проти лідерів опозиції так само, як і проти владних структур, і що антисемітське насильство та нищення єврейських пам’яток і споруд відбувалося і на південному сході, і на заході України[551].
Російська націоналістична партія «Вітчизна» («Родина»), яка була активною в Одесі, систематично розпалювала антисемітизм через газету «Наше дело» за підтримки свого лідера Ігоря Маркова. Місцеві газети публікували пристрасні антисемітські статті проти Едуарда Гурвіца, який був союзником «Нашої України», а 2012 року потрапив до Верховної Ради за списком партії УДАР. Антисемітські статті публікували також газети панславістської політичної партії «ЗУБР» («За Україну, Білорусь, Росію»). Діячі Прогресивної соціалістичної партії Наталії Вітренко також підтримували антисемітизм. Як і представники «Оплоту» та угруповань «ДНР» і «ЛНР», вони стверджували, що Євромайдан був змовою євреїв.
В різних українських регіонах антисемітизм та атаки на представників неслов’янських меншин планували скінгеди, які перебували у тісному зв’язку з однодумцями з РФ, російськими націоналістами та козаками. Пізніше їхні угруповання також відправляли своїх добровольців воювати на Донбасі. У Севастополі та Криму антисемітизм був поширений серед російських козаків, зокрема у громаді «Соболь» під керівництвом Віталія Храмова. Російські козаки, які показали себе одними з найбільш ксенофобських добровольців-націоналістів у лавах гібридних військ, перебували на Луганщині від початку збройного конфлікту. Міліцейський спецпідрозділ «Беркут» також зажив лихої слави через повідомлення на його сторінках у соціальних медіях, що містили антисемітські та гомофобські нападки на Євромайдан та згадки про «єврейське коріння та зв’язки опозиційних лідерів»[552]. Вочевидь, антисемітизм був злом, що аж ніяк не обмежувалося Західною Україною, причому підтримку адміністративної вертикалі він здобув саме після початку агресії РФ на окупованих нею територіях.
ВИСНОВКИ
Антисемітизм завжди був характерною рисою російського націоналізму, яку за радянських часів намагалися маскувати під «антисіонізм». Антисемітські виступи ватажків угруповань «ДНР» і «ЛНР» цілили у Євромайдан та його єврейських учасників і прихильників задля підкріплення фантазій про змову Заходу та міжнародного капіталу проти фіктивних «народних республік». Окупований Донбас став пародією на Радянський Союз, де офіційною соціалістичною ідеологією, антисіонізмом та антирасизмом маскують юдофобію, національну та расову дискримінацію.
549
Taras Kuzio,
550
Gideon Rachman. ‘Ukraine’s Revolution Still Deserves Our Support’, Financial Times, 5 May 2014.
551
Вячеслав Лихачев. ‘Доклад о проявлениях антисемитизма в Украине в 2012 году’, Ваад Украины, декабрь 2012.