За оцінками Куромії, у післявоєнний період досвід перебування в місцях позбавлення волі мав кожен десятий мешканець міста Донецька (тоді Сталіно)[560]. Йосиф Зісельс, український єврейський дисидент, двічі ув’язнений за правозахисну діяльність у брєжнєвські роки, підрахував, що кожен третій засуджений серед тих, яких він зустрічав, походив із Донбасу. Міський голова Маріуполя Михайло Поживанов також говорив, що третина шахтарів краю побувала у тюрмах[561]. Співвідношення кількості в’язниць і таборів із чисельністю населення на Донбасі було вищим, ніж в інших регіонах України.
Професійні злочинці («злодії в законі») зневажали тих, хто співпрацював з тюремною адміністрацією («козлів»). До останніх, за свідченнями колишніх в’язнів, належав Віктор Янукович, який, згідно із припущеннями низки колишніх силовиків і журналістів, після звільнення міг збирати інформацію про злочинні угруповання на Донбасі за дорученням КДБ[562]. За цими припущеннями, саме сприяння КДБ забезпечило Януковичу впливових наставників, що полегшило його безпрецедентне кар’єрне просування, починаючи з отримання посади директора донецької автобази, котра обслуговувала обласні вугільні копальні. Це, у свою чергу, відкрило йому шлях до альянсу з місцевими «кримінальними авторитетами», великої корупції та великої політики[563].
За сталінської доби у в’язницях і таборах між різними групами «злодіїв у законі» відбувалися жорстокі конфлікти навколо дотримання чи недотримання неписаних принципів, що забороняли співпрацю з адміністрацією. З очевидних причин працівники виправних закладів намагалися скорочувати власне робоче навантаження, підкуповуючи кримінальних лідерів, які бажали з ними співпрацювати. Наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років ув’язнені українські націоналісти влаштовували численні повстання в таборах ҐУЛАҐу, спрямовані проти репресивної системи, а опосередковано і проти «злодіїв у законі» та «козлів». Часом, однак, українські націоналісти та «злодії в законі» укладали тактичні союзи проти ненависних їм колабораціоністів-«козлів»[564]. У післясталінський період ті «злодії в законі», які підтримували співпрацю з адміністрацією, поступово взяли гору над своїми давніми супротивниками, а за часів Брєжнєва і Ґорбачова сформувалися сприятливі умови для поглиблення співпраці, корупції та взаємозбагачення «злодіїв у законі» і силовиків.
Згадуючи пізніші часи, Зісельс зазначав, що політичні в’язні мали добрі стосунки з тими «злодіями в законі», які продовжували опиратися співпраці з тюремною адміністрацією[565]. Пам’ять про це зберігалася серед наступних поколінь злочинців, і не можна виключати, що ненависть Януковича-політика до українських націоналістів певною мірою пов’язана з історіями про їхнє протистояння тій категорії засуджених, до якої, імовірно, належав він сам. Безперечно, такі історії знаходили сприятливий ґрунт на Донбасі, де радянський режим десятиліттями нав’язував людям стереотипи про «фашистських прихвоснів» із Західної України, котрі боролися проти СРСР в інтересах чужоземного ворога.
Відбуваючи свій політичний вирок, Зісельс дізнався, що чимало вихідців з Донбасу не розглядали тюремне ув’язнення як особисту ганьбу, зокрема тому, що такий досвід був «бодай у когось у кожній родині»[566]. Перебування за ґратами нерідко сприймали як школу життя та «еквівалент служби в армії»[567]. Водночас було б помилкою вбачати у цьому виключно особливості регіонального світосприйняття. Такі уявлення корелювали із загальновизнаним уявленням про кримінальну культуру в усьому СРСР, де «тривалість тюремного ув’язнення була джерелом престижу та ознакою відмінності між злочинцями, які прагнули стати “злодіями [в законі]”»[568].
562
Вадим Вавилов. ‘Крёстный отец’, Независимая газета, 18 июня 2004; ‘Судимості Януковича’, Українська правда, 15 жовтня 2004; Тетяна Сарахан. ‘«На зоні позичив у Януковича 350 рублів»’, Газета по-українськи, 14 лютого 2012; Сергій Лещенко. ‘Ганна Герман працювала на КДБ — зізнання британського журналіста’, Українська правда. Блоги, 24 травня 2014; ‘Омельченко: Генерал КДБ розповів мені, як він був куратором Януковича і як його вербував’, Гордон, 14 листопада 2017.
563
Інтерв’ю автора з екс-міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком (Київ, 1 листопада 2013).
564
Yuri Glazov. ‘“Thieves” in the USSR: A Social Phenomenon’, in Mark Galeotti, ed.,
567
Ararat L. Osipian and Alexandr L. Osipian. ‘Why Donbass Votes for Yanukovych: Confronting the Ukrainian Orange Revolution’, Demokratizatsiya, vol. 14, no. 4 (Fall 2006) : 498.
568
Federico Varese. ‘The Society of the Vory-v-Zakone, 1930s — 1950s’, in Galeotti,