У 1988 році Ахметова викликали на допит з зв’язку з причетністю до діяльності організованого злочинного угруповання в Донецькій області. Ці підозри підтверджує внутрішній документ Головного управління у справах боротьби з оргзлочинністю (ГУБОЗ) МВС України від вересня 1999 року, копію якого оприлюднила міжнародна мережа журналістів-розслідувачів OCCRP (Organized Crime and Corruption Reporting Project). Цей документ перелічував сім «найнебезпечніших» тоді злочинних структур Донецької області, як діючих, так і тих, що припинили свою діяльність. Серед останніх фігурувало «ОЗУ “Рената”» (так в оригіналі), про яке вказувалося наступне:
«Напрямок злочинної діяльності — відмивання грошей, шахрайства з фінансовими ресурсами. Група має велику кількість як офіційних),] так і фіктивних фірм. Має назву “Люксовська група”.
Лідер [-] Ахметов Ренат [sic] Леонідович, 1966 року народження, проживає: Донецьк, по вул. Ударній, 16»[619].
Водночас цей огляд не торкався теми альянсу Ахметова з Ахатєм Брагіним, який, за словами тодішнього начальника управління МВС Аркадія Болдовського, був лідером наймогутнішого мафіозного клану Донецька[620]. Брагін звернув увагу на Ахметова ще на початку 1990-х, а відтак став його наставником і зробив своїм найближчим помічником. 15 жовтня 1995 року Ахметов запізнився на матч футбольного клубу «Шахтар» (власником якого тоді був Брагін) із сімферопольською «Таврією», а прибувши, знайшов його розірваним на шматки в результаті вибуху. Можливо, ми ніколи не дізнаємося, чи знав він заздалегідь, що треба маршрут і приїхати пізніше. Відомо, що у 1995 році Донецьк не мав гострих транспортних проблем, і для важливих персон місцева міліція могла би розчистити дорогу за будь-якої затримки руху, та ще й надати ескорт. Тетяна Чорновол та інші українські розслідувачі вважали, що Ахметов знав про запланований замах і запізнився навмисно[621].
Наступного року в Донецькому аеропорту було вбито олігарха і колишнього ділового партнера Брагіна Євгена Щербаня. Автоматники зуміли потрапити до аеропорту і втекти звідти без жодних труднощів. Ахметов, який успадкував їхні багатства, тобто особисто виграв від обох смертей, заперечував будь-яку причетність до цих злочинів. У підсумку, як писала головний редактор газети «Дзеркало тижня» Юлія Мостова, Ахметов отримав більшу частину активів Брагіна і Щербаня та «корону» хазяїна Донецька[622]. Серед іншого, він став власником палацу «Люкс» у колишньому Донецькому ботанічному саду, який Ахать Брагін, у свою чергу, колись перебрав від убитого боса донецької оргзлочинності Яноша Кранца[623].
Ахметов і Брагін мали різні погляди на те, слід «злодіям у законі» співпрацювати з владою чи ігнорувати її. Це питання було предметом жорсткого протистояння, що точилося в радянському кримінальному середовищі упродовж десятиліть. Янукович мав тривалу історію співпраці з властями ще від часів свого імовірного вербування КДБ після звільнення з виправної колонії, а у 1990-х роках, за деякими твердженнями, схиляв Ахметова до «легалізації» та взаємодії з офіційними структурами. Цей крок був несумісним із подальшим перебуванням у команді старомодних «злодіїв у законі» на чолі з Брагіним. Стратегічна мета Януковича, Ахметова та їхнього партнера Бориса Колеснікова полягала в тому, щоб стати легальними політичними акторами, і вона вимагала усунення тих, хто протистояв цій еволюції. «Злодії в законі», які виступали проти співпраці з владою, програли «кримінальну війну» на Донбасі молодшим конкурентам[624].
За радянських часів СРСР, пише Карен Давіша, працювати в тіні могли лише ті, хто мав зв’язки з КДБ[625]. Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х років КДБ допомагав у відмиванні коштів Компартії, і нові кримінальні угруповання «мали прикриття від КДБ або комсомолу, тобто “дах”»[626]. Свої плоди співпраця з радянськими органами держбезпеки, схоже, принесла і Януковичу. Ймовірно, саме їй він завдячував підтримкою, наданою йому космонавтом, двічі героєм Радянського Союзу Георгієм Береговим, зняттям судимостей, прийомом до Компартії, обранням депутатом місцевої ради і вдалим працевлаштуванням після відбуття двох тюремних строків. Після того, як КПРС і КДБ втратили владу, Янукович віднайшов себе у ролі політичного «даху» для нових олігархічних владних гравців. Вбивство найбагатшого тоді олігарха України Євгена Щербаня у 1996 році усунуло останні перешкоди для тріумфу альянсу Ахметова-Януковича, перемістивши їх на позиції лідерів «донецького клану».
619
ГУБОЗ МВС України,
620
‘С него начинались «донецкие»...’ ОстроВ, 31 марта 2004; ‘Кто руководил донецкой мафией в 90-е годы — Алик Грек или Ефим Звягильский?’, Новости Донбасса, 12 марта 2012; Денис Казанський. ‘Ахметов як міфічний персонаж’, Український тиждень, №38 (24 вересня 2015).
624
Alexander Kupatadze,