Після загибелі представників «старої гвардії» — «злодія в законі» Брагіна та олігарха Щербаня — переможці, які прагнули певної респектабельності й легітимності, розподілили між собою обов’язки:
1. «Хазяїн» — кримінальний господар терену Рінат Ахметов — керував бізнесовими питаннями.
2. «Політичний дах» — голова обласної адміністрації, очільник Партії регіонів, прем’єр-міністр, а врешті президент Віктор Янукович — допомагав злочинцям і олігархам, які хотіли здобути публічну легітимність у політиці та бізнесі.
3. Колишні зв’язки зі злочинним світом не було цілком розірвано: Борис Колесніков продовжував займатися «іншими речами», тобто незаконними оборудками.
Ахметов і Колесніков піднялися щаблями кримінальної кар’єри в Донецькій області у другій половині 1980-х — першій половині 1990-х років, а наприкінці 1990-х стали керівниками тих крил «донецького клану», які вийшли переможцями у «кримінальній війні». Колесніков очолив донецький центральний Жовтневий ринок, який наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років був підконтрольний Брагіну. Іншими близькими діловими та політичними союзниками Януковича стали брати Андрій та Сергій Клюєви, які, за висловом Тараса Чорновола, стали «рідніші Януковичу за жінку і синів»[627]. Донецький мільярдер Сергій Тарута також говорив, що між Андрієм Клюєвим і Януковичем існують «особливі відносини»[628]. Брати Клюєви користувалися перевагами режиму спеціальної економічної зони на Донбасі (що була «чорною дірою» для незаконної господарської діяльності) для уникнення ввізних мит та ухилення від сплати податків. Під час Революції гідності, у січні 2014 року, Андрій Клюєв змінив Сергія Льовочкіна на посаді глави президентської адміністрації Януковича і залишався з ним, аж доки той не втік із Києва.
У 1996 році Ахметов успішно пролобіював призначення Януковича на посаду заступника голови, а у 1997 році — голови Донецької обласної адміністрації. До кінця десятиліття вони завершили своє сходження на вершини регіональної влади і взяли Донбас під свій контроль, об’єднавши наявні там групи, які доти ворогували між собою, у Партію регіонального відродження (з 2001 року — Партія регіонів). Упродовж наступних чотирнадцяти років вони очолювали альянс, який забезпечував політичний захист капіталу, і водночас фінансування політичної машини Партії регіонів, що відкривало їм обом шлях до нечуваного збагачення.
Ахметов, як пише Сергій Лещенко, «став олігархом ще за часів президента Леоніда Кучми» і «відіграв вирішальну роль у становленні Віктора Януковича як політика». У наступні майже два десятиріччя фінансова імперія Ахметова виросла «за протекції Януковича». Роки, коли Янукович був прем’єр-міністром (2002–2004, 2006–2007) і президентом України (2010–2014), стали для Ахметова золотою добою[629]. Упродовж цих років Ахметов значно розширив свою фінансово-промислову імперію, перебравши контроль над регіональними теплогенеруючими та енергетичними компаніями, Маріупольським металургійним комбінатом імені Ілліча і компанією «Укртелеком», що гарантувало «експоненціальне процвітання» його бізнесу[630]. Ендрю Вілсон пише, що політична влада Януковича «забезпечила політичне прикриття для захоплення Ахметовим усіх місцевих бізнесів», і вони удвох «витворили природне партнерство ділових і політичних м’язів»[631].
Прізвища інших ключових постатей організованої злочинності були добре відомі українській владі, але жоден із них не був притягнутий до кримінальної відповідальності. Багато з них отримали депутатську недоторканність як депутати від Партії регіонів, були реабілітовані, або ж їхні кримінальні провадження закрили донецькі прокурори. З’являлася інформація про тісні зв’язки першого заступника генерального прокурора Рената Кузьміна з донецькою бандою братів Немсадзе. За твердженням колишнього заступника глави МВС Геннадія Москаля, під час президентства Януковича вісімнадцять депутатів від Партії регіонів були членами організованих злочинних угруповань[632].
627
Ольга Москалюк та Оксана Перевозна. ‘«Клюєв рідніший Януковичу за жінку і синів»’, Gazeta.ua, 2 березня 2012.
628
William Taylor to Washington, DC, re. ‘Ukraine: IUD’s Tamta on Regions, Elections, and Gas Deals’, 13 September 2007, Wikileaks.
629
Сергій Лещенко,
630
Matthew A. Rojansky. ‘Corporate Raiding in Ukraine: Causes, Methods and Consequences’, Demokratizatsiya, vol. 22, no. 3 (Fall 2014): 427; Harriet Salem. ‘Ukraine’s Oligarchs: A Who’s Who Guide’, Vice News, 13 October 2014.
631
Andrew Wilson,
632
‘Геннадій Москаль: Ті, на кого з адміністрації Ющенка давали команду «фас», платили мільйони’, Українська правда, 21 березня 2013.