Нам може здатися дивним, що марсіани не мали складних органів травлення, які займають більшу частину людського тіла. Але їхнє тіло — це голова, сама голова. Нутрощів у них немає. Марсіани зовсім не їли і не перетравлювали їжі. Вони живилися чужою кров’ю. Я бачив, як вони ловили людей, і розкажу про це. Відраза не дає мені змалювати все те, на що й дивитися було гидко. Скажу тільки, що марсіани впорскували собі в вени маленькою піпеткою кров, яку брали з інших істот, здебільшого з людей...
Все це видається нам страхітливим, але в той же час я думаю, якою огидною мала б видатися наша звичка живитися м’ясом — ну, хоча б кроликові, якби він міг мислити.
Фізіологічні переваги ін’єкції — незаперечні, надто коли зважити, скільки людина затрачає часу й енергії на пережовування та травлення. Половина нашого тіла — це залози, різні органи й канали, що переганяють їжу на кров. Процеси травлення і впливу їх на нервову систему виснажують наші сили, впливають на наш розум. Людина може бути щаслива чи нещасна — залежно від стану її печінки або підшлункової залози, а марсіани не залежать від процесів у своєму організмі.
Те, що марсіани живилися саме людською кров’ю, почасти пояснюється природою жертв, котрих вони привезли з Марса. Ці створіння, коли судити з їхніх засохлих останків, що потрапили людям до рук, були також двоногі, з тендітним крем’янистим кістяком (на зразок наших губок) і кволими м’язами; вони були футів шість на зріст, мали круглу голову і великі очі в кістяних западинах. У кожному циліндрі містилося щось по двоє-троє таких створінь, і всіх їх було вбито ще до прибуття на Землю. Зрештою, вони б однаково загинули на нашій планеті, поламавши собі кості під вагою власного тіла.
Про деякі подробиці ми довідалися пізніше. Наведу їх, щоб читач, який не бачив марсіан, міг краще уявити їх собі.
Марсіани мали три особливості.
Марсіани не потребували сну і могли безперервно працювати, як людське серце: вони не знають перенапруження м’язів, а отже, їм немає потреби час від часу припиняти їхню діяльність. Очевидно, вони зовсім не втомлювалися. Навіть на Землі, де вони не могли ступити жодного кроку без величезного напруження, вони не спочивали, працюючи двадцять чотири години на добу.
Марсіани безстатеві й тому не знають тих почуттів, які має людина. Точно встановлено, що під час війни на Землі народився один марсіанин; він тримався на тілі родича у вигляді бруньки, як пуп’янок лілеї або молодий організм на поліпі.
У людини й усіх високорозвинених земних істот такий найпримітивніший спосіб розмноження давно зник. У всіх нижчих тварин існують водночас обидва способи розмноження, але на вищих щаблях розвитку статевий спосіб витискує брунькування. На Марсі ж розвиток пішов у протилежному напрямі.
Цікаво, що один відомий письменник, який тяжів до псевдонаукових припущень, задовго до нападу марсіан прорікав людям майбутнього марсіанську будову. Його прорікання, здається, з’явилися 1893 року в листопадовому чи грудневому номері журналу «Пел-мел-баджіт», який давно вже не виходить. Пригадую карикатуру з цього приводу у відомому до-марсіанському сатиричному журналі «Панч». Автор жартома доводив, що розвиток механізації мусить врешті-решт загальмувати розвиток кінцівок людського тіла, що через хімічне живлення волосся, ніс, зуби, вуха, підборіддя з бігом часу стануть непотрібні людям і внаслідок природного добору згодом відімруть! Розвиватися буде тільки мозок. Щоправда, ще одна частина тіла може пережити інші, це рука: коли все зайве відмиратиме, вона без упину розвиватиметься.
Що ж, істину часто висловлюють у вигляді жарту!
В усякому разі, на прикладі марсіан видно перемогу інтелекту над тваринними якостями організму. Цілком імовірно, що марсіани походять від таких самих створінь, як і ми, але в них більше розвивалися мозок і руки (згодом руки перетворилися на два пучки вправних шупальців) за рахунок решти організму. А мозок без тіла мусив створити егоїстичний інтелект, позбавлений емоцій.
Нарешті, найсуттєвіша, мабуть, відмінність, хоча на перший погляд такою не видається. Мікроорганізми, збудники багатьох хвороб, або ніколи не з’являлися на Марсі, або марсіани давно покінчили з ними. Сотні інфекційних хвороб, що нищать людське життя, — лихоманка, сухоти, рак, різні інші недуги, — зовсім не знані марсіанам.
Говорячи про те, чим відрізняється життя на Марсі від земного, слід сказати і про дивовижну червону траву.
Рослинний світ на Марсі має криваво-червоний відтінок, на відміну від земного, де переважає зелений колір. У всякому разі, насіння, яке марсіани навмисне чи випадково привезли з собою, дало тут червоні паростки. Проте червона трава в боротьбі з земною рослинністю якось призвичаїлася до нашого ґрунту. Червоне гілля так швидко зачахло, що мало хто встиг його побачити. А червона трава якийсь час росла досить буйно. На третій чи, може, на четвертий день нашого ув’язнення вона вже зійшла навкруг ями, і її подібні до кактуса пагони червоною каймою облямували нашу трикутну шпарину в стіні. Пізніше я бачив таку траву по всій країні, особливо у вологих місцях.
У марсіан був орган слуху — кругла перетинка в задній частині голови-тіла, а також очі, що гостротою не поступалися нашим; проте, на думку Філіпса, синій та фіалковий кольори марсіани приймали за чорний. Був поширений здогад, що марсіани спілкувалися за допомогою звуків та рухаючи щупальцями. Так пишеться, наприклад, в одній доволі популярній, але поспіхом написаній брошурі, автор якої, очевидно, не бачив марсіан; я вже згадував про неї, вона й досі головне джерело інформації про прибульців із Марса. Одначе ніхто з людей, що залишилися живими, не бачив марсіан так близько, як я. Хоч воно сталося й не з моєї волі, а це факт. Я стежив за ними день у день і ясно бачив, як марсіани вчотирьох, вп’ятьох, а одного разу навіть ушістьох поволі виконували різноманітні складні роботи без жодного звуку чи жесту, їхнє специфічне гугукання завжди було чути перед прийомом їжі; ці звуки, позбавлені всякої модуляції, мабуть, утворювалися видиханням повітря перед ін’єкцією і не означали ніяких сигналів. Я трохи знаюся на психології і впевнений, що марсіани обмінювалися думками без усілякої участі якихось фізичних органів. Я стверджую це, незважаючи на свою упередженість проти телепатії. (До нападу марсіан, якщо читач пам’ятає мої статті, я гаряче виступав проти цих теорій.)
Марсіани не носили одягу. Певна річ, у них були інші погляди на оздоби та на пристойність. Вони не тільки менше за нас відчували температурні коливання, а навіть побільшений атмосферний тиск, здавалося, не завдавав їм помітної шкоди. Але якщо вони не носили одягу, то мали велику перевагу над людьми в інших штучних удосконаленнях. Люди зі своїми велосипедами, літальними апаратами, зі своїми гарматами та багнетами, з усіма своїми технічними досягненнями — стоять лише на початку тієї еволюції, яку давно вже пройшли марсіани. Вони справді стали чистим розумом, що вдається до різних машин залежно від потреб, — так само як людина користується одягом або бере, щоб швидше пересуватися, велосипед, а щоб сховатися від дощу — парасольку. Найдивніше для нас, що в усіх марсіанських винаходах немає основного елемента майже всіх наших механізмів, — я кажу про колесо. У жодній з тих машин, які марсіани взяли на Землю, не було нічого схожого на колеса. Можна було сподіватися, що їх вони застосовують бодай у механізмах для пересування. Тут, до речі, треба сказати, що природа й на Землі не знає коліс і надає перевагу іншим засобам пересування. Отже, марсіани також не знають (хоча це й малоймовірно) або уникають коліс і у своїх апаратах тільки вряди-годи використовують нерухомі або відносно нерухомі осі із круговим рухом, зосередженим в одній площині. Майже всі з’єднання в їхніх машинах — це складна система ковзальних деталей, що рухаються на малих, майстерно виготовлених валиках. Коли вже йдеться про ці деталі, слід зазначити й те, що всій складній важільній системі їхніх механізмів надає руху певна подоба «системи м’язів», яка складається з дисків, укладених в еластичну оболонку; ці диски під дією електричного струму поляризуються і щільно прилягають один до одного. Завдяки цьому рухи механізму дуже скидаються на рухи істоти, — що і вражало людей. Багато таких «м’язів» було і в тій подібній до краба багаторукій машині, яку бачив я крізь шпарину, коли вона розвантажувала циліндр. Ця машина більше скидалася на істот, ніж самі марсіани, що, важко сопучи й ворушачи щупальцями, лежали біля неї під сонячними променями і ледь-ледь пересувалися, стомлені довгою подорожжю крізь безмежні космічні простори.