Отже, містер Томас Марвел сидів біля дверей трактиру. На нього ніхто не звертав уваги, проте він непокоївся дедалі більше. Руки його тільки й смикали нервово кишені.
Він сидів так майже годину, коли з трактиру вийшов літній матрос і сів біля нього. В руках матроса була газета.
— Гарний день, — сказав матрос.
Містер Томас Марвел озирнувся мало не з жахом.
— Дуже, — погодився він.
— Погода саме на цю пору року, — провадив матрос далі.
— Так, — погодився містер Томас Марвел.
Матрос видобув із кишені зубочистку і, вибачившись, кілька хвилин орудував нею, роздивляючись містера Марвел а і книжки, що лежали поряд із ним. Підходячи до містера Томаса Марвела, матрос почув, яку кишені в того ніби забряжчали гроші, і здивувався з того, яким не схожим на грошовиту людину він виявився. Отже, матросові думки швидко перейшли до цієї теми.
— Книжки? — несподівано запитав він, закінчивши працювати зубочисткою.
Містер Марвел здригнувся і глянув на книги.
— Так, — сказав містер Марвел, здригнувшись. — Так, книжки.
— У книжках іноді пишуть незвичайні речі, — сказав матрос.
— Звісно, — відповів містер Марвел.
— Але незвичайні речі бувають не тільки в книжках, — сказав матрос.
— Ваша правда, — погодився містер Марвел, зиркнувши на матроса, а потім озирнувшись.
— Буває, прочитаєш у газеті про щось незвичайне, — вів далі матрос.
— Буває.
— От у цій газеті... — почав матрос.
— Ага! — сказав містер Марвел.
— У цій газеті... — Матрос пильно вдивився в містера Марвела. — У цій газеті, наприклад, пишуть про невидимця.
Містер Томас Марвел скривив рот, почухав щоку і відчув, як вуха червоніють.
— А про що ще вони пишуть? — насилу спитав він. — І де цей невидимець: в Австралії чи в Америці?
— Ні там, ні там, — відповів матрос. — Тут.
— Господи! — здригнувся містер Томас Марвел.
— Я маю на увазі, — пояснив матрос, спричинивши в душі містера Марвела величезну полегкість, — я маю на увазі: не саме в цьому місці, а неподалік.
— Невидимець! — повторив містер Марвел. — І що ж він робить?
— Усе, — відповів матрос, допитливо вдивляючись у містера Марвела. — Чинить різне неподобство.
— Я вже чотири дні не читав газет, — сказав містер Томас Марвел.
— З’явився він уперше в Айпінґу.
— І що?
— Звідти він і почав. А звідки він, ніхто не знає. От: «Надзвичайна пригода в Айпінґу». В газеті пишуть, що це все — чиста правда!
— Господи милосердний! — вигукнув містер Томас Марвел.
— Справді, це історія незвичайна. Розповідають вікарій і лікар, які бачили його цілком ясно... Точніше, не бачили. Пишуть, що він живу трактирі «Карета й коні» і ніхто навіть не підозрював про його нещастя, поки під час бійки йому з голови не зірвали бинтів. Тоді й помітили, що голова в нього невидима. Відразу ж спробували його забрати, та де там. Він скинув одяг і вислизнув, щоправда, після великої колотнечі, під час якої він серйозно поранив достойного і шановного, як його називають, констебля, містера Джеферса. Отаке, дивіться! І прізвища є, й усе інше.
— Господи милосердний! — сказав містер Томас Марвел, нервово озираючись і намагаючись навпомацки перелічити гроші в кишені. Аж раптом у нього виникла нова, дивна думка. — Надзвичайно чудернацька історія, — сказав він.
— Так, неймовірна! Я ніколи не чув про невидимих людей, а тепер трапляються такі дива, що...
— Більше він нічого не зробив? — спитав містер Марвел, силкуючись здаватися невимушеним.
— А хіба цього мало?
— А він не повернувся туди? Чи зник і кінці в воду?
— Зник, — відповів матрос. — Вам хіба цього не досить?
— Ще б пак, досить.
— Отож, — сказав матрос. — І про мене, досить.
— А спільники в нього були? Про це пишуть? — обережно запитав містер Томас Марвел.
— Хіба мало одного такого? — спитав матрос. — Ні, дякувати Господу, спільників у нього не було... Мене аж нудить, як подумаю, що він десь тут поблизу, — повів матрос далі. — Гадають, що він пішов по дорозі на Порт-Стоу. Цебто саме сюди. Куди там всякі ваші дива проти цього! Подумайте лишень, що він може скоїти! Що було б з вами, якби він хильнув зайвого та забажав напасти на вас? Уявіть: він захоче грабувати, і хто зашкодить йому? Він залізе куди завгодно і спокійно вкраде все, що забажає. Він пройде поліцейський кордон так легко, як ми з вами утекли б від сліпця, навіть іще легше, бо у сліпців, кажуть, навдивовижу гострий слух. А якби йому закортіло випити десь вина...
— І справді, він має всі козирі, — сказав містер Томас Марвел. — Але...
— Ви праві, усі козирі, — сказав матрос. — Усі.
Весь цей час містер Марвел роззирався, прислухаючись до якихось ледве чутних кроків і намагаючись вловити якісь непомітні рухи. Нарешті він, здавалося, наважився. Він кахикнув у руку, ще раз озирнувся, прислухався, а потім нахилився до матроса і тихо промовив:
— Бачте, я випадково знаю дещо про Невидимця.
— Ви? — здивувався матрос.
— Я, — відповів містер Марвел.
— Ого! — гукнув матрос. — І дозвольте спитати...
— Ви будете вражені, — прикриваючи рукою рот, сказав містер Томас Марвел. — Це незвичайна річ.
— Правда?
— Бачте... — почав містер Марвел таємничим тоном. І раптом він скрикнув: — Ой! — і аж підскочив. — Ой-ой!
Вираз його обличчя дивним чином змінився, воно перекосилося з болю.
— Що з вами? — здивувався матрос.
— Зуб болить, — пояснив містер Марвел, підносячи руку до вуха і хапаючись за книжки. — Мені треба йти, — сказав він, відсуваючись на лаві подалі від співрозмовника.
— Але ж ви хотіли розповісти мені про невидимця, — заперечив матрос.
Містер Марвел нібито вагався.
— Брехня, — промовив чийсь голос.
— Брехня, — повторив містер Марвел.
— Але ж у газетах пишуть... — заперечив матрос.
— Брехня, — сказав містер Марвел. — Я знаю хлопця, який вигадав усе це. Жодного Невидимця не існує. Це все дурниці!
— Але ж газета! Чи ви хочете сказати, що...
— Хочу, — твердо відповів містер Марвел.
Матрос витріщився на нього, досі тримаючи в руці газету. Містер Марвел судомно крутив головою.
— Стривайте, — промовив матрос, підводячись. — Ви хочете сказати...
— Хочу, — повторив містер Марвел.
— Тоді якого біса ви казали всі ці дурниці? Вам, мабуть, подобається, коли людина шиється перед вами в дурні?!
Містер Томас Марвел надув щоки.
— Я розводжуся тут добрих хвилин десять, — мовив матрос, почервонівши і стиснувши кулаки, — а ви, товстий старий пень, бісів син не міг... Хоча б із ввічливості...
— Чому ви лаєтеся? — сказав містер Марвел.
— Чому я лаюсь! Зараз я тобі покажу...
— Ходімо! — звелів невідомий голос.
Щось розвернуло містера Марвела, і він рушив уперед дивною, непевною ходою...
— Отож, забирайся... — сказав матрос.
— Це мені — «забирайся»? — спитав містер Марвел.
Він ішов боком, майже підстрибуючи, кумедно шарпаючись, немовби його підштовхували ззаду. Трохи відійшовши, він тихо завів посеред дороги якийсь монолог — з протестами і докорами.
— Дурень, — сказав матрос, дивлячись йому вслід. — Я покажу тобі, старий дурень, як шити мене в дурні! Про невидимця ж навіть у газеті написано!
Містер Марвел щось буркнув і зник за поворотом. А матрос переможно стояв посеред дороги, поки візок різника не примусив його відійти. Тоді він повернув до Порт-Стоу.
— Скільки дурнів на світі, — бурмотів він сам до себе. — Ти бач, жартує... Глузувати здумав... Це ж у газеті пишуть!
Невдовзі він почув про ще одну незвичайну подію, яка сталася зовсім уже недалеко: жменя грошей сама собою пересувалася понад стіною на Сент-Майклслейн. Це спостерігав того самого ранку інший матрос. Він спробував схопити гроші, але відразу ж покотився на землю, а коли підвівся, летючі гроші зникли. Матрос, який розмовляв з містером Марвелом, ладен був, як казав він сам, повірити чому завгодно, але це вже було занадто.