— Я, здається, дав слово, — сказав він, трохи змінившись на обличчі.
...Кемп зачинив за собою двері, і відразу ж у замку крутнувся ключ. Поки він здивовано стояв не рухаючись, почулися швидкі кроки до туалетної кімнати, що теж були замкнені на ключ.
Кемп ляснув себе рукою по лобі.
— Чи я не сплю? Це світ збожеволів чи я?
Він засміявся й поклав руку на замкнені двері.
— Якийсь привид вигнав мене з власної кімнати!
Кемп вийшов на сходи, обернувся і ще раз поглянув на замкнені двері.
— Це правда, — промовив він, доторкаючись до Гулі на потилиці. — Це незаперечний факт, але...
Кемп похитав головою, повернувся і пішов униз.
У їдальні він засвітив лампу, вийняв сигару і почав походжати, то вигукуючи щось, то немовби сперечаючись сам із собою.
— Невидимець! — сказав він. — Але хіба ж це можливо? У морях бувають невидимі тварини, маленькі, мікроскопічні істоти, їх там тисячі, мільйони! У морі невидимих істот більше, ніж видимих! Я ніколи не думав раніше... Та й у ставках... Усі ці крихітні організми, які живуть у ставках, ці шматочки прозорого слизу... Але в повітрі... Ні, це неможливо! А чому неможливо? Навіть скляну людину було б видно...
Кемп замислився. Він викурив три сигари, скидаючи попіл на килим, поки знову заговорив. Він перейшов до невеликої приймальні та запалив газ. Кемп схопив останній ранковий номер газети, який валявся в кімнаті, та почав читати замітку «Надзвичайна історія в Айпінґу», яку в Порт-Стоу переповідав містерові Томасу Марвелу матрос.
— Закутаний! — вигукнув Кемп. — Перевдягнений! Переховується! Ніхто, здається, не знає про його нещастя. Що ж у нього на думці?
Кемп кинув газету і взяв не розгорнену ще «Сент-Джемс газет».
— Зараз дізнаємось правду, — промовив він і розгорнув газету. «Ціле містечко в Сассексі збожеволіло!» — був заголовок. — Боже! — вигукнув Кемп, читаючи статтю про вчорашні події в Айпінґу. Тут було передруковано й повідомлення з ранкової газети.
Доктор Кемп перечитав текст іще раз. «Біг по вулиці, завдаючи ударів на всі боки. Джеферс непритомний, містер Гакстер дуже постраждав... Досі не може розповісти, що він бачив. Вікна повибивані. Уся ця історія, можливо, й вигадана, але занадто цікава, щоб її не надрукувати».
Кемп відкинув газету і безтямно втупився поглядом перед собою. «Мабуть, вигадка», — подумав він. Потім схопив газету і знову перечитав.
— Але до чого тут бродяга? Чому він ганявся за ним?
Кемп важко сів у хірургічне крісло.
— Він не тільки невидимий, — сказав доктор, — він іще й божевільний!
Кемп походжав по їдальні до самого світанку, палячи сигари й намагаючись зрозуміти незбагненне.
Він був занадто збуджений і не міг спати. Спустившись униз, напівсонні слуги заскочили Кемпа в їдальні і подумали, що він перевтомлений. Він наказав їм подати в кабінет сніданок для двох, а потім сидіти внизу. Він ходив по їдальні, доки не принесли ранкові газети. Написано там було багато, тільки на увагу заслуговувало мало з того: підтвердження вчорашніх подій і дуже невміле повідомлення про пригоди в Бердоці. Кемп довідався про те, що сталося у «Веселих крикетистах», і дізнався про людину на ім’я Марвел. «Він примусив мене бути при ньому цілу добу», — заявив Марвел. Додавалися подробиці подій в Айпінґу, наприклад про розірваний телеграфний дріт. Але це зовсім не пояснювало, що спільного між Невидимцем і бродягою, бо містер Марвел нічого не сказав ні про рукописні книги, ні про гроші у своїх кишенях. Ставлення до цих подій уже змінилося, і репортери взялися до розслідування.
Кемп уважно перечитав усі статті і послав покоївку купити всі ранкові газети, які вона зможе дістати.
Він жадібно прочитав і їх.
«Він невидимий! — думав Кемп. — І, судячи з газет, гнів його стає манією. Чого він накоїть... А зараз він у моєму будинку, нагорі, вільний, мов вітер. Що робити? Чи можна назвати зрадою, якщо я... Ні, звичайно ні!»
Кемп підійшов до маленького захаращеного столика в кутку і почав писати записку. Недописавши, він розірвав її і став писати іншу. Тоді перечитав і замислився. Нарешті узяв конверт і написав адресу: «Порт-Бердок, полковникові Едею».
Саме цієї миті Невидимець прокинувся. Він був у поганому гуморі, і Кемп, який пильно прислухався до кожного звуку, почув гупання ніг у спальні. Потім почувся гуркіт перекинутого стільця і брязкіт розбитої склянки.
Кемп побіг нагору й постукав у двері.
Розділ XIX
Деякі головні принципи
— Що сталося? — спитав Кемп, коли Невидимець пустив його в кімнату.
— Нічого.
— А чому грюкає?
— Я просто роздратований, — пояснив Невидимець. — Забув про руку, а вона болить.
— Таке з вами, мабуть, часто буває.
— Буває.
Кемп пройшов кімнатою й підняв з підлоги уламки скла.
— Мені відомі всі ваші пригоди, — сказав він, стоячи навпроти Невидимця. — І айпінзькі, і тутешні. Світ уже знає свого невидимого громадянина. Але ніхто не знає, що ви тут.
Невидимець вилаявся.
— Ваша таємниця вже відома. Я не знаю, які у вас плани, але хочу допомогти вам.
Невидимець сів.
— Нам подано сніданок нагору, — сказав Кемп, намагаючись говорити невимушено.
Він з радістю побачив, що його гість охоче встав, і повів його вузькими сходами нагору.
— Перш ніж ми зробимо щось, — сказав Кемп, — я повинен дізнатися про причини вашої невидимості.
Кемп зиркнув за вікно і всівся з таким виглядом, ніби на нього чекала важлива розмова. Сумніви знову охопили його, але, щойно він поглянув на Ґриффіна, від них і сліду не лишилося. Його співрозмовник, безголовий і безрукий, у халаті, сидів за столом, витираючи губи серветкою, а та в невідомий спосіб висіла в повітрі.
— Це досить просто і досить імовірно, — сказав Ґриффін, відкладаючи серветку.
— Для вас, звичайно, — засміявся Кемп. — Але...
— Спочатку і мені це здавалося дивним. Але тепер... Ну, тепер ми таке закрутимо! Ця ідея виникла в мене в Чезіл-Стоу.
— У Чезіл-Стоу?
— Я переїхав туди з Лондона. Ви знаєте, що я кинув медицину й узявся до фізики? Ні? Знайте. Мене захопила проблема світла. Оптична густина. Це питання — суцільні загадки, і розгадка ще неясна. Мені було двадцять два роки, я був дуже запальний, отже, сказав собі: «Цій проблемі я віддам усе життя. Вона варта цього». Ви ж знаєте, які ми буваємо дурні у двадцять два роки?
— Невідомо ще, коли дурніші, тоді чи пізніш, — відповів Кемп.
— Можна подумати, що знання може задовольнити людину! Я почав завзято працювати, думав тільки про роботу. І от за півроку побачив сяйво... сяйво! Я знайшов загальний закон пігментації і заломлення світла — формулу, геометричний вираз для чотирьох вимірів. Неуки, звичайні люди, навіть звичайні математики і не здогадуються, яке значення може мати загальна формула для того, хто займається молекулярною фізикою. У моїх книгах, які вкрав той бродяга, є просто дива, магічні цифри! Але то був іще не метод, сама лише ідея, яка могла згодом привести до методу. Метод би дав змогу, не змінюючи властивостей матерії, тільки можливо, змінюючи колір, знизити коефіцієнт світлозаломлення в деяких твердих і рідких речовинах до коефіцієнта світлозаломлення повітря... Тобто якраз те, що ми й маємо на меті.
— Це дивно, — сказав Кемп. — Але я не зовсім розумію... В такий спосіб ви можете працювати з якимось каменем, але до невидимості людини ще далеко.
— Ви маєте рацію, — сказав Гриффін. — Але згадайте, що видимість залежить від впливу на світло видимих тіл. Дозвольте викласти елементарні положення так, наче ви їх не знаєте. Це краще для розуміння ідеї. Ви добре знаєте, що тіла або поглинають, або відбивають, або заломлюють світло, або роблять усе одночасно. Якщо тіло не відбиває, не заломлює й не поглинає світла, воно не може бути видимим. Наприклад, непрозору червону скриньку ви бачите, тому що її колір поглинає одні світлові промені й відбиває інші, у цьому разі всі червоні. Якби скринька не поглинала якоїсь частини світла, а повністю відбивала його, це була б блискуча біла або срібляста скринька. Діамантова скринька не поглине багато світла і небагато відіб’є, але на певних ділянках поверхні світло більше відбиватиметься і заломлюватиметься. Ви побачите відблиски, ніби скелет зі світла. Скляна скринька так не блищатиме і не буде так ясно видима, як діамантова, оскільки скло менше відбиває і заломлює світло. Отже, з певних точок ви цілком ясно бачитимете крізь нього. Деякі сорти скла більш видимі, ніж інші; кришталева скринька, наприклад, блищить сильніше, ніж скринька із віконного скла. Скринька з дуже тонкого скла була б ледь видима при поганому освітленні, бо майже не поглинала б світла і дуже мало заломлювала б і відбивала його. А якщо звичайне біле скло занурити у воду або в якусь густішу рідину, воно майже зовсім зникне з очей, тому що світло, переходячи з води у скло, лише трохи відбивається і заломлюється, майже не зазнаючи іншого впливу середовища. Таке скло буде невидиме у воді, так само як струмінь вуглекислоти або водню в повітрі. І з тієї самої причини.