Невідомо, про що він думав тоді і які плани плекав.
Безперечно, Кемпова зрада розлютила його надзвичайно. Нескладно зрозуміти причини, які спонукали Кемпа до такого вчинку, але можна уявити і гнів Невидимця. Можливо, він був приголомшений і здивований, як тоді на Оксфорд-стрит, бо, очевидно, сподівався на Кемпову допомогу. В усякому разі, Невидимець зник, і ніхто не знав, що він робив до пів на третю.
Для людства, якому загрожував терор, це, може, було і щастям, але для самого Невидимця бездіяльність виявилась фатальною.
Невидимця шукало вже дуже багато людей. Вранці він був іще просто легендою, страховиськом. Після полудня він став уже реальним супротивником, якого треба було впіймати або вбити.
Населення округи завзято готувалося до боротьби. Якби Невидимець сів на поїзд хоча б іще о другій годині, він міг би вибратися звідси, але пізніше це вже було неможливо.
По всіх коліях між Саутгемптоном, Вінчестером, Брайтоном і Горшемом пасажирські поїзди ходили з зачиненими дверима, а вантажний рух майже зовсім припинився. На двадцять миль круг Порт-Бердока дорогами й полями нишпорили групи з трьох-чотирьох чоловіків з рушницями, дрючками та собаками. Кінні полісмени об’їжджали села, зупинялись коло кожного будинку і наказували зачиняти двері й не виходити без зброї. О третій годині у початкових школах було припинено навчання, і перелякані діти поспішили додому.
Особливо до цього спричинилося коротке, але красномовне звернення Кемпа. Воно було підписане полковником Едеєм і о четвертій чи п’ятій годині було розклеєне по всій окрузі. У ньому коротко, але ясно писалося про основні способи боротьби: треба було не давати Невидимцеві їсти і спати, бути напоготові і повідомляти, якщо Невидимець десь з’явиться.
Влада діяла так швидко і рішуче і всі були настільки впевнені в існуванні Невидимця, що ввечері район площею кількасот квадратних миль перейшов на стан облоги.
І вже того самого вечора насторожена, занепокоєна округа здригнулася від жаху: по цілому краю ширилась чутка про вбивство містера Вікстіда.
Якщо Невидимець і справді переховувався в чагарнику біля Гінтондіна, то, найімовірніше, після полудня він вийшов звідти, наміряючись роздобути зброю.
Невідомо, навіщо це йому було, зате достеменно відомо, що вже перед зустріччю з Вікстідом у його руках був залізний прут.
Звичайно, подробиці їхньої сутички невідомі. Сталася вона біля піскового кар’єру, менше ніж за двісті ярдів від воріт садиби лорда Бердока. Все вказує на запеклу боротьбу: потоптана земля, численні поранення на тілі містера Вікстіда, потрощена тростинка. Але важко уявити причини нападу, якщо це не манія вбивства і якщо Невидимець не божевільний.
Містер Вікстід, чоловік років сорока п’яти чи сорока шести, був управителем маєтку лорда Бердока, лагідним і не здатним боротися з таким супротивником. Але Невидимець ужив залізного прута з поламаної огорожі саме супроти нього.
Невидимець зупинив цього чоловіка, що спокійно йшов собі додому пообідати, напав на нього, здолав його слабенький опір, зламав йому руку, звалив на землю й розтрощив йому голову.
Звісно, прут Невидимець мусив витягти з огорожі ще до того, як зустрівся зі своєю жертвою, і, дійсно, на той час він уже тримав його в руках.
До того ж відомі тільки дві деталі, які висвітлюють цю страшну пригоду.
По-перше, кар’єр був не на прямому шляху містера Вікстіда додому, а ярдів на двісті вбік.
По-друге, одна дівчинка посвідчила, що по дорозі зі школи бачила містера Вікстіда, який, дивно підстрибуючи, біг полем до кар’єру. Дівчинка показувала його рухи, і вони наводили на думку про те, що містер Вікстід за чимось гнався і час від часу тикав уперед тростинкою. Дівчинка була останньою, хто бачив містера Вікстіда живим. Потім він пішов назустріч своїй смерті — у видолинок за буковим гаєм.
Ми вважаємо, що, коли взяти до уваги все розказане вище, вбивство містера Вікстіда не було таким уже безпричинним.
Ми припускаємо, що Невидимець навіть не думав убивати когось, хоча і мав при собі прут, котрий цілком можна було використовувати як зброю.
Ймовірно, містер Вікстід, проходячи повз, помітив прут, що незрозумілим чином сам собою пересувався в повітрі. Вікстід міг погнатися за прутом, навіть і на думці не маючи Невидимця, бо, скоріш за все, ще про нього й не чув — Порт-Бердок розташований миль за десять звідти. Мабуть, Невидимець вирішив відступити, щоб його не викрили. Проте містер Вікстід почав переслідувати неживий, але рухливий прут — і нарешті вдарив по ньому своєю тростинкою.
Безумовно, за звичайних обставин Невидимець легко міг би втекти від містера Вікстіда, але той, на своє нещастя, загнав супротивника в зарості кропиви біля кар’єру.
Уявити наслідки цього необачного вчинку просто, знаючи гнівливу вдачу Невидимця...
Звичайно, це все тільки припущення...
Єдине, чого не можна заперечити, — це тіло містера Вікстіда і закривавлений залізний прут, знайдений у кропиві. На дитячі ж свідчення, на жаль, не завжди можна покластися...
Гриффін викинув прут, тож можна припустити, що він у запалі забув про намір, з яким брав зброю, або відмовився від нього (якщо намір він таки мав). Звичайно, він був егоїст, він не мав серця, але ж споглядання першої жертви, що, закривавлена і жалюгідна, лежала біля його ніг, розбудила, ймовірно, в ньому сумління і на якийсь час він відступив, зрікшися своїх жорстоких намірів.
Після вбивства містера Вікстіда Невидимець ніби втік до пагорбів.
Надвечір кілька чоловіку полі біля Ферн-Ботом чули чийсь голос, який то завивав, то сміявся, то плакав, то стогнав, а подеколи скрикував. Моторошно, мабуть, було це чути. Голос прокотився над полем конюшини і завмер удалині.
Невидимець уже мусив переконатися, як швидко скористався Кемп із його відвертості. Будинки були замкнені, а на залізничних станціях і трактирах було розвішано звернення Кемпа, тож він міг навіть прочитати, які заходи вживаються проти нього. У сутінках на полях з’явилися групи по троє-четверо чоловік із собаками. Вони мали спеціальні вказівки, як допомагати одне одному при зустрічі з Невидимцем. Але він уникав їх усіх.
Звичайно, він був у розпачі, адже сам дав до рук своїм воротам зброю.
Того дня він занепав духом.
Його цькували майже цілу добу — вже після трагічної зустрічі з Вікстідом.
Вночі він, очевидно, десь поїв та поспав, бо зранку знову був самим собою: діяльним, дужим, розгніваним, злим — готовим до свого останнього великого поєдинку зі світом.
Розділ XXVII
Облога Кемпового будинку
Кемп читав дивне послання, написане олівцем на засмальцьованому папері.
Ви виявили багато енергії та кмітливості, хоч я й не розумію, що це вам може дати. Ви проти мене.
Цілий день ви переслідували мене, намагалися не дати мені спокою вночі. Але всупереч вам я дістав їжу, всупереч вам я спав, і гра тільки починається.
Гра тільки починається!
Мені не залишається нічого, окрім як удатись до терору. Цей лист проголошує перший день терору. Перекажіть вашому полковникові та всім іншим: Порт-Бердок відтепер уже не під владою королеви, він під моєю владою, під владою терору.
Сьогодні перший день першого року нової доби — доби Невидимця. Я — Невидимець Перший. Спочатку влада моя буде милостива. Першого дня відбудеться лише одна страта — буде страчено людину на прізвище Кемп. Сьогодні він помре. Хай він замикається, хай ховається, хай оточить себе сторожею, надягне, коли хоче, панцир — смерть, невидима смерть наближається до нього. Хай він уживає застережних засобів — це справить враження на мій народ. Смерть вирушить до нього сьогодні під полудень з поштової скриньки. Листа буде кинуто в скриньку перед самим приходом поштаря — і вперед!