— Я спробую. Але якщо він пустить мене — ви обіцяєте не ламати двері?
— Проти вас я нічого не маю, — повторив голос.
Випустивши полковника, Кемп поспішив нагору до кабінета, пройшов по підлозі, встеленій битим склом, і обережно визирнув з вікна. Він бачив, як Едей розмовляв із Невидимцем.
— Чому він не стріляє? — прошепотів Кемп.
Раптом револьвер зблиснув на сонці. Кемп прикрив рукою очі й намагався стежити за рухом пучка променів.
— Він віддав револьвер! — скрикнув Кемп...
— ...обіцяєте не ламати двері? — казав саме цієї миті полковник Едей. — Не зловживайте своїми перевагами. Поступіться трохи.
— Повертайтесь до будинку. Кажу вам, що не обіцяю нічого.
Здавалось, Едей наважився. Він повільно пішов до будинку, заклавши руки за спину.
Кемп ошелешено стежив за ним.
Револьвер зник, блиснув, знову зник і знову з’явився, цей маленький блискучий предмет, що рухався слідом за Едеєм...
Далі все відбувалося блискавично.
Едей стрибнув назад, круто обернувся, спробував схопити револьвер, але невдало, підняв руки вгору й упав долілиць. Над його спиною майнула у повітрі блакитна хмарка диму.
Звуку пострілу Кемп не чув.
Едей конвульсивно затремтів, сперся на руку, впав і лежав уже нерухомо.
Якийсь час Кемп стояв непорушно і дивився на спокійну й байдужу Едеєву позу.
День був дуже гарячий і тихий. Здавалося, усе у світі завмерло, тільки два жовті метелики ганялись одне за одним у кущах між будинком і хвірткою. Едей лежав на галявині біля хвіртки.
Штори в усіх будинках по дорозі на пагорб були опущені, і тільки в одній маленькій альтанці виднілася якась біла постать, немов дідусь задрімав.
Кемп шукав очима, чи не блисне де револьвер, але він зник. Потім Кемп зупинив очі на полковнику.
Починалася серйозна гра...
У вхідні двері почали стукати і дзвонити дедалі гучніше, але слуги, виконуючи Кемпів наказ, зачинилися у своїх кімнатах.
Запала тиша.
Кемп посидів, прислухаючись, а тоді обережно визирнув по черзі у всі три вікна кабінету, вийшов на сходи і тривожно прислухався. Узявши зі спальні кочергу, він іще раз пішов оглянути засуви на віконницях першого поверху. Все було надійне.
Кемп повернувся нагору.
Едей досі лежав край доріжки, там, де упав.
Дорогою біля будинків ішли двоє полісменів і Кемпова покоївка.
Тиша була мертва. Полісмени й покоївка наближалися дуже повільно.
«Що він робить зараз?» — питав себе подумки Кемп.
Раптом він здригнувся. Внизу щось затріщало.
Повагавшись, Кемп зійшов униз. По всьому будинку лунали важкі удари і стояв тріск розколюваних дощок. Він чув, як задзвеніли залізні засуви на віконниці.
Кемп повернув ключа і ввійшов до кухні. Цієї ж миті до кімнати влетіли розтрощені віконниці.
Кемп застиг.
Віконна рама, крім одної поперечки, була ще ціла, але від скла залишилась тільки зубчаста облямівка. Віконниці були потрощені сокирою, що вже взялася до рами й залізної решітки, яка захищала вікно.
Раптом сокира метнулась убік і зникла.
Кемп побачив, як підстрибнув револьвер, що лежав на доріжці.
Кемп відступив.
Револьвер вистрелив запізно, уламок від одвірка пролетів над його головою.
Кемп грюкнув дверима, замкнув їх на ключ і почув Ґриффінові крики й сміх.
Сокира знову почала рубати й трощити.
Кемп стояв у коридорі й намагався обдумати становище. За хвилину Невидимець буде в кухні. Ці двері надовго його не затримають, і тоді...
У вхідні двері знову подзвонили. Ймовірно, поліція. Кемп вибігу передпокій, накинув ланцюжок, відсунув засуви. Він покликав покоївку на ймення і, лише дочекавшись відповіді, скинув ланцюжок і відчинив двері.
Усі троє поспіхом вскочили в будинок.
Кемп знову замкнув двері.
— Невидимець тут! — сказав він. — У нього револьвер і два набої. Він убив Едея. В усякому разі, поцілив. Ви бачили його біля хвіртки? Він там лежить.
— Хто? — спитав один із полісменів.
— Едей.
— Ми підійшли з другого боку, — сказала покоївка.
— Що це за грюкіт? — поцікавився полісмен.
— Він у кухні... або зараз буде там. Він знайшов сокиру... — почав Кемп.
Раптом будинок загув від ударів у кухонні двері. Покоївка відступила до їдальні.
Щойно Кемп хотів закінчити фразу, як вони почули, що двері кухні піддались.
— Сюди! — енергійно скрикнув Кемп і штовхнув полісменів до їдальні. — Кочерга! — гукнув він і кинувся до ґрат каміна.
Кочергу, яка була у нього в руках, він дав одному полісменові, а кочергу з їдальні — другому і раптом відсахнувся назад.
Один полісмен, щось вигукнувши, націлився і влучив кочергою в сокиру.
Револьвер випустив передостанню кулю, і та пробила картину Сіднея Купера.
Другий полісмен, немов відмахуючись від оси, ударив по револьверу своєю кочергою, і револьвер із брязкотом упав на підлогу.
При першому ж ударі покоївка верескнула, постояла біля каміна, а тоді кинулась відчиняти віконниці, певно, прагнучи утекти крізь розбите вікно.
Сокира відступила в передпокій і зависла за два фути від підлоги. Чути було важке дихання Невидимця.
— Відійдіть ви обоє! — наказав він. — Мені потрібен Кемп.
— А нам потрібні ви, — відповів перший полісмен, а тоді ступив крок уперед і кочергою вдарив у напрямі голосу.
Невидимець, мабуть, відскочив назад, і кочерга влучила в підставку для парасольок.
Наносячи удар, полісмен поточився, а Невидимець стукнув його по касці сокирою, зім’яв каску, наче вона була з паперу, і полісмен покотився на поріг кухні.
Але другий полісмен, націлившись кочергою позад сокири, влучив у щось м’яке. Почувся болісний зойк, і сокира впала на підлогу.
Полісмен замахнувся ще раз — у порожнечу, та вже не влучив. Тоді він поставив ногу на сокиру, ударив знову і, тримаючи кочергу напоготові, став пильно дослухатись.
Він чув, як відчинилося вікно в їдальні й хтось швидко заходив там.
Другий полісмен повернувся на бік і сів на підлозі. Між оком і вухом у нього струменіла кров.
— Де він? — спитав поранений полісмен.
— Не знаю. Я вдарив його. Десь у передпокої, якщо не прослизнув повз нас. Докторе Кемпе! Сер! Докторе Кемпе!
Другий полісмен через силу звівся на ноги.
Раптом на кухонних сходах ледь чутно зашльопали босі ноги.
— Ех! — вигукнув перший полісмен і запустив кочергу, яка влучила в маленький газовий ріжок.
Він побіг переслідувати Невидимця, але передумав і ввійшов до їдальні.
— Докторе Кемпе! — почав він і спинився. — Доктор Кемп — герой, — промовив він до другого полісмена і глянув через його плече.
Вікно їдальні було широко розчинене, але ні покоївки, ні доктора Кемпа в кімнаті не було.
Свою думку про Кемпа другий полісмен висловив стисло, але красномовно.
Розділ XXVIII
Полювання на мисливця
Коли почалась облога Кемпового будинку, містер Гілас, господар сусіднього будинку, спав в альтанці.
Він належав до тієї частини населення, яка відмовлялася вірити в «ці безглузді вигадки» про невидимця. Проте дружина його у ці вигадки вірила — і не раз йому потім нагадувала про це. Але містер Гілас стояв на своєму. Він, немовби нічого не сталося, погуляв у саду, а вдень, за звичкою, влігся там спати.
Поки Невидимець бив вікна у Кемповому будинку, Гілас спав і раптом прокинувся, чомусь упевнений, що десь щось не гаразд. Містер Гілас поглянув на Кемпів будинок, протер очі і поглянув іще раз. Потім спустив ноги на землю, сів і дослухався. Дивовижне відчуття не зникало.
Будинок мав такий вигляд, ніби його покинули багато тижнів тому, причому після запеклого бою. Шибки було вибито, усі внутрішні віконниці, крім тих, що нагорі в кабінеті, було зачинено.