— Це ти врятувала мене, мамо. Але чому ти вважаєш, що все те прекрасне… кожен має в собі?
— Інакше б не було людини… І ніякий AT не допоміг би, якби людина сама не відкрила цього в собі…
УЖЕ ВІДДАВНА люди говорять «alter еgо» — друге «я» — про свого найкращого товариша, з яким мають спільні інтереси, збіг у почуттях і настроях, подібне ставлення до світу й людей.
Цю глибоку людську здатність ототожнення, яку тією чи тією мірою має в собі кожен, розвиває й поглиблює вправа АТ-12: СПІВПЕРЕЖИВАННЯ.
Спробуйте, наприклад, одну просту вправу, яку можна робити коли завгодно і де завгодно. Немає нічого дивного в тому, що в тролейбусі чи автобусі люди позирають одне на одного, тож і ви можете непомітно спостерігати за своїм сусідом навпроти. Ввесь сенс полягає в тому, ЯК спостерігати.
Зосередьте свою увагу на ньому й тільки на ньому. Однак ви мусите бути абсолютно розкріпаченим. Не намагайтеся нічого вгадати, прочитати, опанувати — ні, просто підставтеся під промінь чужого єства. Це вам допоможуть зробити його постава, рухи, міміка, дихання, погляд.
Подібний стан виникає на концерті або театральній виставі. Треба лише сміливо впустити в себе цей струмінь. Жваво симпатизуйте своєму сусідові, зосереджуйтеся на ньому всією душею. По певному часі щось змусить вас сісти так, як він, так само зморщити лоба, робити аналогічні рухи пальцями… Не опирайтеся цьому, але й навмисно не перекривляйте людину. Несподівано ваш сусіда сіпнеться, ледь підведеться — і гляньте, він мало не проїхав своєї зупинки, мусить поспішати до виходу.
Різноманітні варіанти подібних вправ приносять видимі успіхи й полегшують контакти між людьми. Якщо ви подібним чином неупереджено й сміливо «впускатимете» людей до свого внутрішнього світу, то зможете внутрішньо очиститись і збагатитися їхнім поглибленим пізнанням, відчуєте їх більш відверте ставлення до вас… як і ваше до них.
XVІІІ
Вранішній автобус під’їхав до зупинки під мостом, де намагалися сісти двоє гнідих підлітків, однак пасажири випхнули їх назад.
— Дибайте пішки!
— Швидше позбавитеся своєї рудої гидоти!
— І не соромно в такому вигляді пхатися між люди!
Двері зачинились, автобус поминув міст, а Міхал Роган усе дивився на викинутих з автобуса хлопців. Здається, то вони в січні не дали йому вийти вчасно… Я був змушений плентатися назад цілу зупинку, згадав Міхал. Тоді автобус був переповнений знахабнілими гнідаками, проти яких марно пручатись. Тепер майже всі мешканці міста — білі, й вони уникають усього рудого. Всі, хто має можливість, читають в автобусі білу книжечку АТ, отож наш автобус нагадує читальню.
Багатозвір одержав по заслузі, тепер йому вже ніколи не підвестись. Цей процес розвивається стрімко й невідворотно. Шеф нашого відділу Беренда вже майже повністю побілів (керівникам було дано спеціальний строк — до першого березня), пані Марта теж успішно впоралась із рештками БЗУ й тепер о десятій ранку замість «м’ясця» десять хвилин «споживає» АТ. Гніда потвора залишилася тільки в Арсена.
Зайшовши до кабінету, я негайно відчиняю вікно, й кімната наповнюється морозяним повітрям; Арсен тепер навіть не писне, сидить у трьох светрах, хоботки БЗУ на шиї прикриті брудною хусткою, на перекур він слухняно ходить до туалету. Гнідакам — кінець. Якщо ще недавно нормальні люди позирали на них як на запеклих курців або веселих п’яничок (декому це навіть імпонувало), то сьогодні для всіх гнідак — це щось неймовірне, подібне до злісного отруювача повітря нікотином або мерзенного алкоголіка. І гнідаки, яким досі пощастило втриматися, скрадаються зіщулившись попід стінами будинків, мов хворі на проказу.
Щодня прибувають евакуйовані, їх скрізь радо вітають, цікавляться, як вони пережили цю страшну добу. Їм немає чого розповідати — в горах було спокійно, нічого особливого не відбувалось. Натомість ми, ті, хто пережив тут усе оте страхіття, становили для них надзвичайний інтерес.
— Міхале, прошу тебе, я займу для тебе місце в їдальні, давай пообідаємо разом, ти мені дуже потрібен! — попрохав мене по телефону надзвичайно люб’язним тоном Любошек Малек, мій колишній товариш по гімназії.
Любошек, рожевенький, чистенький, увесь кулястий, в круглих окулярчиках; тільки вчора він з татусем і матусею повернувся з гір. Він приніс мені тацю з обідом аж до столика в кутку, за піаніно, й сказав:
— Ну ж бо, розповідай!
— Ти ж усе вже чув.