— Скажімо, опівночі, — саркастично докинув Еда.
— Чому саме опівночі?.. — здивовано запитав його Станіслав.
— А що ж там такого? Цю брошуру стулили поспіхом і не спромоглися навіть узгодити її з громадянським кодексом. Незважаючи на ТСЗ, ми не повинні перетворювати наші домівки на казарму… під наглядом чергового сержанта. Щодо мене, то я нікого не впущу до власної квартири без судового ордера. Раджу й іншим діяти так само… — Еда Роган зробив ще одну спробу знайти підтримку в присутніх.
Однак усім наче заціпило. Несміливі Павла й Тіна не бажали сваритись. Леонка так само, хоча вона й не в усьому була згодна зі своїм чоловіком Станіславом.
— Ваші ораторські вправи були абсолютно зайвими! — Станіслав згорнув «Правила». — Я не маю ніякого бажання вдиратись опівночі до чиєїсь квартири. Але якщо хтось потайки вмикатиме опалення чи освітлення, то хай начувається. Є ще запитання? Тоді давайте ввімкнемо телевізор.
Диктор читав інформацію про мазутові побоїща, вчені давали оптимістичні прогнози, але разом з тим серйозно застерігали. Потім було оголошено, що далі працюватиме тільки радіо.
Станіслав вимкнув телевізор, увімкнув радіоприймач, з якого полинула оглушлива музика духового оркестру, й запропонував усім мешканцям комунальної квартири позносити сюди харчі й усе необхідне.
— Сьогодні купатимуться жінки, — вирішив він. — Не забудьте перекрити вдома крани гарячої води. Електричні пробки на щитку я викручу сам. Ще раз нагадую: користуватися свічками в квартирах забороняється, можна світити тільки кишеньковими ліхтариками. Одна свічка виробляє за хвилину десять літрів димового мазуту.
— Піду занесу батарейки, — промимрив Міхал Роган, повернувшись із батьками додому.
Він поскладав до великої полотняної сумки своє музичне причандалля й пішов.
— Зачекай, ти ж не вечеряв! — гукнула йому навздогін Павла.
— Я не голодний, виголодаюсь хіба що аж уранці, — кинув у відповідь Міхал.
— А ти що їстимеш? — поцікавилася у чоловіка Павла.
— Все, що тільки можна тут приготувати, — відповів Еда.
— Я також не маю бажання повертатись до комуналки, але навіщо тобі було сперечатись?
— Опиратимусь і надалі, — відповів Еда. — Давай влаштуємо затишну сімейну вечірку, га?
— Давай! Але треба поперекривати опалення. Я швиденько зварю каву.
Еда закрутив крани всіх батарей, а коли перекривав гарячу воду, раптом настала темрява.
— Б’юсь об заклад, що наш шановний голова вимкнув найперше струм у нашій квартирі. Проте я звик в усьому бути першим… — пробурчав Еда і пішов по ліхтарик.
— Виходить, кави вже не буде, — озвалася з кухні Павла.
— Чудово! Відкоркуємо пляшку білого вина!
— Згода! Трошки холодного вина не завадить.
— Тепер усе буде холодним. Тільки не ми, правда?
— Безперечно!
У стрибучому світлі ліхтарика Еда підвів Павлу до піаніно, поставив на нього пляшку вина, наповнив два келихи й освітив їх променем.
— «Холодні дзвони золотого місяця…» Пригадуєш?
— «Щедрий Фенікс», — посміхнулася Павла і процитувала далі: — «… кришталеві під час жнив…»
— «Наче соловей, що плаче в садку…»
— «… навесні опівночі», — закінчила Павла і стала тихенько награвати.
Єство Павли найглибше розкривалося за фортепіано. Вона грала з заплющеними очима, поки не відчула чоловікові обійми.
— Любий… — зашепотіла вона, коли він обережно поклав її на ліжко й схилився над нею, незахищеною й палкою. — Ми вже стільки днів не були разом…
Вирішивши, що спальня двокімнатної квартири Дурдиків буде досить зручним холом, голова Станіслав Бімонь зайшов оглянути її разом з Леоною.
— Чи не варто було б поставити ці ліжка перпендикулярно до стіни, щоб звільнити більше місця? — замислився Станіслав.
— Таке! — посміхнулася Леона. — Вони нам ще знадобляться…
— Для чого?
— Щоб у теплі й при світлі полежати вдвох. Адже вдома буде холодно й темно.
— Не мели дурниць, Леонко, тут буле хол. Ліжка залишимо так, як є, на випадок чиєїсь хвороби…
— Якщо хтось захворіє, вирядимо до лікарні, вона ж працюватиме. Затям собі нарешті, що ти не посильний чи двірник, а керівник нашої бригади. І шеф усього будинку.
— Всього лише голова, яким ніхто не захотів бути.
— Це не має значення, тепер ти тут командуєш. І мусиш дбати про свій авторитет.
— Ти знаєш, я б охочіше керував на демократичних принципах.
— Ти вже це спробував. І чув, як Роган ображав тебе. Що він собі дозволяє? Цей пихатий пройдисвіт, який змішує швейцарський сир з порічкою, а пиво з морозивом, одержуючи за це медалі в цілому світі. І вічно відтручує тебе… Хоч тепер будь першим!