— А що робити вдома? — запитав Міхал, благальними очима дивлячись на Тіну. — Там лише холод і темрява…
— Давай ще разочок зіграємо, — посміхнулась до нього Тіна.
— До другої партії належало б і другу пляшку; можу принести, — весело запропонувала Ріта. — Тепер ми одна велика родина…
— Наша родина в Шумаві, — безжально стьобнула її Леона.
Але Ріта не слухала її.
— Вже біжу, але пляшка в мене схована дуже далеко, тому я прошу хоч на хвилинку ввімкнути в нас удома струм, бо не маю ліхтарика, — тихо сказала Ріта, — Коли я ходила по карти, то в пітьмі сильно вдарила коліно… — Вона вмить задерла поділ, показуючи Станіславу коліно, а водночас обидва чудово засмаглі стегна.
— Світити тепер у квартирах заборонено, — зверхнім тоном мовила їй Леона. — Інакше я давно вже тут не сиділа б.
— Ну, хоча б одну-однісіньку хвилиночку, — благала Ріта Станіслава.
— Ввімкнути світло не маю права, але принесу вам ліхтарик, — запропонував Станіслав і з готовністю поспішив до своєї «канцелярії».
— Дивись, не впади, любий, — ущипливо докинула йому Леона, різко блимнувши в бік Ріти.
Але Ріта зухвало засміялася їй у вічі.
— Ви справжній джентльмен і дуже мені симпатичні… — прошепотіла вона Станіславу, а потім попрямувала до Тіниної квартири. Вона передусім припалила сигарету, яку скурила кількома жадібними затяжками, тоді нетерпляче запалила ще й другу.
X
Безпосередні фронтальні битви із скупченнями бурої речовини на подвір’ї ПЧХП поступово переходили в напружені партизанські дії. Здавалося, мазут має розум, який, розвиваючись, дає змогу уникати ПМ-прожекторів і гвинтів, спритно перегруповується, відроджується й нагромаджується в закритих місцях кількаметровими купами й заметами.
Міський штаб розділив Усті на дев’ять оперативних секторів, кожен з яких було закріплено за промисловим підприємством, а бригади ПЧХП з ПМ-технікою виїжджали на далекі об’єкти. Вдома все частіше лишалась тільки Бімоньова бригада з граблями.
За кілька днів люди потомилися, їх гнітила дедалі більша винахідливість супротивника. Мазут дерся по стінах, і необхідно було діставати його граблями, а такого фізичного навантаження ніхто довго не міг витримати.
Невтомний Станіслав Бімонь притяг зі складу важку драбину й, піднявшись на висоту другого поверху, скидав звідти граблями мазут додолу, полегшуючи іншим роботу. Добре натренований Станіслав переставляв важку драбину у найгустіші бурі хащі. Він видирався нагору, потім спускався й вирівнював зігнуті грабельні зубці, обмотував іншим людям розтріскані граблища пластирем, затято переконуючи при цьому всіх:
— Найгірше вже позаду, тепер ще б витримати зо два дні, доки почнеться процес убування, й мазут змушений буде пожирати сам себе…
Проте щоразу, коли здавалося, ніби подвір’я майже зовсім вичищено, накочувалася нова хвиля темно-рудого моря, мазут повертався, уникаючи атак ПМ-техніки. Двометрові драглисті хвилі заливали подвір’я, й тоді знову доводилося вмикати прожектори та гвинти. Все починалося спочатку.
Тіна Трикова здмухнула волосся зі спітнілого чола й кинула сердитий погляд у спину свого колишнього чоловіка. Станіслав навмисно поставив їх працювати поряд. Але Тібор Трнка вперто не помічав Тіну. Хоч би запитав про Томашека — подумала Тіна. Раніше ми хоч перемовлялися кількома словами по телефону. Але тепер Тібор лишався байдужий і відразу після зміни, — такий гарний брюнет з блакитними очима й сліпучо-білими зубами, в шикарному шкіряному піджаку й джинсах, — нетерпляче поспішав до нової дружини. Міхал Роган увесь час крутиться коло мене, думала далі Тіна Трикова, він зворушливо незграбний, але скільки в ньому жагучої цікавості!.. От якби Тібор хоч трохи приревнував мене до нього!
Еді Роганові остогидло махати граблями. Він працював щораз недбаліше, подовгу стояв, зіпершись на граблище, й нарешті спокійнісінько вмостився на купі інструментів.
— Тобі не соромно сидіти, коли жінки працюють? — гримнув на нього Станіслав.
— Ми тут працюємо задарма! — Еда сердито оглянув подвір’я: нова хвиля рудих драглів за кілька хвилин знищила наслідки роботи тридцяти чоловік. — Тут граблями нічого не зробиш.
— Придумай щось краще.
— Хотілося б.
З-за нещільної запони сірих хмар час від часу блимало слабке зимове сонце, його проміння падало на буру поверхню гелю й починало пропалювати її. Але мазут тут же засмоктував уражені поверхні.