— А наш улюблений ресторан «Біля гавані»?..
— Там тепер годують пенсіонерів по талонах.
— Це кінець! — промовила Ріта стишеним голосом. — Рудочко, я не маю сигарет…
— Їх тепер ніхто не має.
— Але я тобі віддячу… — зашепотіла ставна засмагла жінка. — За одну пачку американських…
— Я пішла до магазину, — сказала Тіна й стала в чергу перед універсамом.
Після закриття всіх ресторанів, пивниць, барів і кав’ярень (так само, як і кінотеатрів, театрів, готелів і спортивних закладів) все громадське харчування перейшло до мережі заводських та шкільних їдалень, але й у магазинах зберігся майже звичайний асортимент продуктів, за винятком молока та овочів (продаж тютюнових виробів, звичайно ж, було припинено).
Тіна купила хліба, дієтичних яєць, дві банки консервів. Їй не подобалося готувати на загальній кухні. Вона повернулась до подруги, яка стояла на зупинці вже без Руди.
— Цей проклятущий паскудник Руда покинув мене в біді, — скаржилася Ріта. — Але тобі він би не відмовив. Цей мерзотник продає сигарети в десять разів дорожче.
— Я дуже рада, що не палю, — посміхнулася Тіна.
— Якби я була такою вродливою, як ти, то відкрила б підпільну тютюнову крамничку. І ще до того, як скасують ТСЗ, придбала б в Усті віллу з басейном… Але ще побачимо… А що Тібор — на роботі?
— Ні.
— А Міхал де?
— Ввесь час в’ється навколо мене. Він дуже добрий хлопець.
— Ти також будеш доброю до нього? — засміялася Ріта. — Я можу зникнути на ніч, аби не заважати.
— Не говори дурниць, він ще дитина!
— Як і ти, Тінушко. Але тобі вже немає чого боятись. Ну що, поїхали? Зараз усі спроби абсолютно марні, єдиною розвагою лишається наша комуналка.
На автобусній зупинці подруги стали в чергу. Транспорт ходив з великими інтервалами і дуже повільно, бо за кожним автобусом тягся незграбний, нашвидку змонтований причіп з приладом для поглинання вихлопних газів.
Члени штабів мали право користуватися власними машинами, й подружжя Роганів по обіді виїхало своєю італійською спортивною машиною до розташованого за містом Стржижовицького узгір’я.
Однак уздовж їхньої улюбленої дороги, що пролягла лісопарком і луками, а також понад ставком сунула ціла череда страховиськ. Дерева по самі верхівки були обліплені рудим скловолокном, якого нагромадилось навколо цілі купи. Потворні хоботи всмоктували у свої величезні тельбухи залишки води із ставка.
— Здається, вся ця гидота переселилася з міста сюди… — сказала Павла.
— До безпечних місць, якнайдалі від нашої техніки. — Еда заходився стьобати березовим прутом бурі драглі, що товстим шаром обліпили лавку й доріжки, з розривів витікало густе желе й тут-таки перетворювалось на блідий порох. Але зненацька вся ця маса піднялась хвилею й розтеклася по жухлій осінній траві. — Ця чортівня стає чимраз хитрішою.
— Глянь, Едо! Далі пройти не можна!.. — вигукнула Павла.
Позаду широкої рівної луки бовваніла висока мазутова стіна, перед якою відбувалося щось дивне. Від головного тіла відокремились темні, шоколадного кольору брили, які швидко перетворились у триметрові фігури, схожі на величезних моржів, кенгуру або саламандр, звівшись на задні лапи, потвори цілими шеренгами йшли одна на одну. Потім вони немов зливались у танку, тіло обіймало тіло, шоколадні фігури обертались, підштовхуючи одна одну, й падали.
— Вони що — граються? — зашепотіла Павла. — Як дельфіни?..
— Очевидно, це не гра, — хриплявим голосом відповів Еда, — Це скоріше нагадує бойове навчання…
Дві лискучі гніді саламандри рушили просто на Роганів.
— Давай краще втікати, — затремтіла Павла.
— І якомога швидше, — погодивсь Еда. — Ця шоколадна форма мазуту найагресивніша.
Він схопив Павлу за руку, й вони поспішили назад, до лісу. З гілля перших дерев звалились дві брили мазуту, які, швидко затвердівши й перетворившись на триметрових саламандр, рушили простісінько на людей.
— Тікаймо! — крикнув Роган, одмахуючись березовим прутом.
Але темний різновид мазуту виявився дуже пружним, наче гума.
— Мерщій туди! До санаторної огорожі!
Саламандри перейшли з кроку на біг і наздогнали людей під огорожею з колючого дроту. Еда вдарив ближчу саламандру прутом по голові, та відразу був збитий важким плавцем на землю. Він блискавично перекотився на спину, скочив на ноги, схопився за дріт і, розвівши його, став закривавленими руками проштовхувати в отвір Павлу. Жінка несамовито кричала, бо дріт роздирав їй одежу та шкіру, а чоловік тим часом захищав її своїм тілом від саламандр.