— Мусиш покарати його! — наполягала Леона. — Адже він тепер навіть не помічає нас. Тільки насміхається.
— Цього разу маєш рацію, — погодився Станіслав, і коли після вечері всі зібралися в клубі комуналки (колишній вітальні евакуйованих Дурдиків) дивитися телевізор (який щоденно працював з 19.30 до 20.30), він публічно розповів про Роганів вчинок.
— Вночі мені прийшла ідея щодо саламандрової форми мазуту, і я мусив її занотувати, — весело відповів йому Еда. — Тебе ж уночі не обтяжують ідеї, правда? Та й удень теж.
— Порушення наказу не відбудеш жартами! — сухо відрізав голова Бімонь. — Особливо коли йдеться про другий випадок.
— Я буду страчений, чи мене лише відшмагають? — засміявся Еда Роган.
— Тату, облиш, благаю… — почав, зашарівшись, Міхал, але в Ріти голос виявився найгучнішим:
— Що ти робиш дурника з нашого голови, який піклується прр всіх нас? Про що тут довго розводитися? Світити вдома заборонено, а ти двічі вмикав світло. Ти повинен за це заплатити — і баста!
— І у скільки обійдеться мені цей маленький гріх? — скрививсь Еда Роган. — Ріто, ти вважаєш, за гріх треба платити?
— Едо, прошу тебе… — знічено мовила Павла.
— Вибач, люба. І ви всі, — Еда Роган витяг з кишені товсту пачку недбало скріплених п’ятисотенних купюр, дістав дві й поклав їх на столик перед Станіславом. — Скажімо, двісті за один гріх, значить, чотириста за два і ще шістсот — за три наступні. Вибачте, але трибунали я просто не зношу.
Після теленовин, у яких не було нічого нового, Станіслав Бімонь покликав свою дружину до холу. Леона прийшла й одразу вмостилася на єдиному в кімнаті, оббитому оксамитом пуфику перед овальним дзеркалом, тож Станіславові не лишалось нічого іншого, як походжати перед нею від стіни до стіни.
— Мені не хотілося нагадувати тобі при всіх, — сказав він, — але не чіпляйся до Тіни й Ріти з приводу посуду. Хіба в нас недостатньо своїх тарілок?
— Звичайно, твоя улюблена Ріта завжди права!
— Вона найдисциплінованіша за всіх. Вона й Павла Роганова. І завжди підтримує мене. Тобі ж це спадає на думку дуже рідко, люба. А ти ж обіцяла мені!
— Мені здається, завжди спітніла Ріта тобі чимось до вподоби. Чи не розігрався в тебе, бува, апетит? Уже три дні ти відвертаєшся від мене.
— Коли я повертаюсь додому, ти вже спиш.
— А що я маю робити сама в цій холоднечі і темряві?! Ось тут було б чудово… Але, звичайно, тут хол комуналки. Замість того, щоб керувати й панувати, ти фактично працюєш двірником, і ми залишаємося ні з чим… Тим часом Роган зробив ще одну кар’єру. Як завжди і всюди. Ще й кинув тобі зневажливо тисячу, щоб вмикати світло коли йому заманеться.
— Це ти вимагала, щоб я його покарав.
— Та хіба це покарання для нього, якщо він має три чверті мільйона і платить Ріті три тисячі крон за блок американських сигарет, який колись коштував двісті п’ятдесят крон?! Ти не знав цього? А те, що Ріточка гендлює сигаретами по всьому місту й смалить, як паровоз?
— Я ніколи не заставав її за цим.
— Вона курить всюди, тільки перед тобою таїться. А як від неї смердить тютюном! Вона ще й постійно намовляє всіх проти мене… Але ти цю жіночку ніколи не даси скривдити.
— Мені сьогодні треба не сваритись, а працювати, — рішуче мовив Станіслав, відкриваючи «Правила». — Дозволь мені сісти до столу.
— Будь ласка! — Леона з гордим виглядом вийшла з холу.
В другій кімнаті, «клубі», ревли Міхалові магнітофони. Міхал танцював на килимі з босою Тіною Триковою. Ріта завішувала лампу червоною скатертиною — щоб було, як у барі. А в кухні, густо протхнулій часником, вона підсмажувала грінки на трьох сковорідках — справжнісінький шинок.
— Вирішила помити тарілки й каструлі, які намагалась поцупити в нас? — зухвало зиркнула Ріта на Леону.
— Тс-с-с! — Леона приклала пальця до губів.
Потім у ванній вона виявила, що хтось — без сумніву, знову ж таки ця тварюка Ріта — накапав їй до пральної машини розтопленої губної помади. На білизні ряхтіли плями, немов після вбивства. Леона зі злістю сіла на холодний край ванни. «First Lady», — прошепотіла вона. Ніде немає для мене місця, хіба що в туалеті. В усьому винний Станда. Цілі ночі висиджує в холі, складає різноманітні графіки — хто коли пратиме й митиметься, чия черга мити підлогу, вікна, коридор, сходи, а чия — вибивати килим, і все це на місяць уперед, а всім до всього байдуже. Замість того, щоб самому вирішувати й наказувати, викликаючи до себе повагу, а можливо, й острах… У нашій лікарні, наприклад, це вміє кожен лікар. Мій добрий чоловік! Він дуже серйозно до всього ставиться. І надто ревно!