— Його ти теж сама приготувала?
— З цим простіше. Береш свіже «м’ясце», розтираєш на порох і підігріваєш у духовці. Тільки-но почервоніє — готовий порошок.
— А як він діє?
— Як і «м’ясце», тільки миттєво.
— Даси мені трошки покуштувати? Тільки трішечки… — попросила Леона і з цікавістю лизнула рудого порошку.
— А тепер напийся досхочу, — порадила Карла, — бо порошок скажений.
— Я вже починаю відчувати його…
Леона напилась і заплющила очі. Як добре, подумала вона! Забуваються неприємності, заспокоюються нерви… Разом з тим хочеться бігати, стрибати, гратися, вовтузитись. Шкода, що у відділенні самі жінки… Леона відчувала штрикання гарячих голочок у всьому тілі. На кожного воно діє по-різному: Карла відразу ж почала хрумкати розмочені сухарі, її внутрішній звір ненажерливий, як добряча корова, а мій — справжнісінький леопард. До кінця чергування лишалася всього годинка. Я тинялася відділенням, а коли приїхав шофер швидкої допомоги, так ущипнула його в ліфті, що він мало не заревів.
Пополудні після роботи я зателефонувала Еді до ПЧХП й зізналася, що не витримаю без нього.
— Але в мене саме важлива нарада, — промимрив він у трубку.
— Я думала, що розмовляю з начальником і справжнім чоловіком, але, очевидно, помилково натрапила на нікчемного службовця. Вибачай, що потурбувала, більше не заважатиму!
— Не мели дурниць… Я вже їду.
Зустрілися ми, як завжди, біля телефонної будки за лікарнею, я вскочила в машину, й ми погнали прямісінько до нашого будинку, потім миттю збігли на третій поверх, до дев’ятої квартири, яку знайшли на Новий рік.
— Я б охоче заглянула ще до якоїсь квартири.
— Вибирай, яка тобі до вподоби, — запропонував Еда, ніби був грандом чи власником маєтку.
— У такому разі нам слід піднятися до службового приміщення по ключі.
— Не треба. — Еда витяг з кишені в’язку ключів із матового заліза й визивно задзеленчав ними перед моїм носом.
— Що це?
— Комплект ключів від усіх квартир, мешканці яких евакуйовані.
— Ти вкрав їх з кабінету Станіслава?
— Не я, а Тіборова банда. Ті веселі хлопці й дівчата одержали ключі за пачку сигарет від якогось двірника, наробили дублікатів і тепер продають. За цю в’язку наша люба Ріта правила дві сотні.
— Ну, давай вже скоріше кудись увійдемо, мені холодно, та й спрага мучить!
Еда відімкнув заражену квартиру номер 10, що була схожа на нашу дев’яту.
В панельних будинках усі квартири схожі як дві краплини води. Там було холодно, як у трупарні, а прогріти її було нічим. В одинадцятій квартирі нам не сподобалися сині килими, від них віяло холодом, у дванадцятій було досить тепло, але на ліжку просто в формі й черевиках спав Польда Штрунц. Далі ми не пішли — повернулись до нашої обжитої ще з Нового року дев’ятої квартири. Еда ввімкнув у спальні електричний камін… Я люблю тепло! Але перш ніж залізти до Еди в ліжко, я набрала повну торбинку жовтавого мазутового порошку. Зварю собі «м’ясця»… а може, приготую щось інше.
Ми кохалися, мов леопардиця з леопардом на розпеченій африканській луці, хлюпалася разом у переповненій гарячою водою ванні, холодну воду пили кухлями, заїдаючи її консервованими абрикосами, яких у комірчині дев’ятої квартири було безліч.
Додому я встигла раніше від Станіслава, перед тим забігши для певності ще й до комунальної квартири. Ну, що я зварю сьогодні своєму чоловікові? Леопардиця знову повернулася до плити… Нічого, розігрію брикет мороженого шпинату, Станіслав любить овочі, вони будуть готові за п’ять хвилин, як, до речі, і яєчня.
Коли згодом прийшов на комунальну кухню вечеряти, Станіслав лише кинув на мене оком — я саме затягла все тіло еластичним бинтом. Станіслав безумовно це помітив, але тільки сказав:
— Чи не здається тобі, люба, що ми щодня вечеряємо шпинатом з яєчнею?
— Я б охочіше запекла фазана в мигдалевій підливі, але за твою зарплатню… — огризнулася я, аби він більше не чіплявся. Чоловіків треба тримати в руках.
Після вечері ми ще трошки подивилися в клубі разом з усіма телевізор, хоча я б радше потанцювала… Леопардиці ще не хотілося спати. З цими біляками страшенно нудно. Станіслав, Міхал, Павла й Тіна, яка вже починала потроху буріти, сиділи на канапі, мов кури на сідалі. В Еди був надзвичайно цнотливий вигляд, здавалось, Еда ще не втратив надії перемогти те своє звірятко… Він завжди хоче мати все найкраще.
Оскільки танцювати нікому не хотілось, я розлютилася й почала танцювати сама… Станіслав підвівся, аби відвести мене додому.