Слід, однак, додати, що досі ми говорили лише про скупчення «бурих» у приступних громадських місцях. Про те, що відбувається, коли «бура банда» збирається десь приватно, краще взагалі не згадувати».
VI
Вахтер Польда Штрунц (54 роки), прокинувшись рано в своїй промерзлій мансарді, чекав у пітьмі на дзвінок будильника. За своє життя він звик до порядку.
Почувши нарешті дзвінок, він енергійно підвівся, пристебнув до лівої руки пластиковий протез, обтягнений штучною шкірою, вдяг темно-синю форму ПЧХП й начищені чорні черевики. Ну ось. Ставний чоловік розглянувся по кімнаті: залізне ліжко на дощаній підлозі, старезний порожній сервант, де лишилося кілька бляшаних кухлів, і незавішене вікно. Тут не вистачало жіночої руки. Але хто піде за безрукого, який дослуживсь аж до швейцара й років за два мав вийти на пенсію?
Польда Штрунц підійшов до столу, де ще з вечора приготував два літрові термоси й четвертинку зачерствілого хліба, жадібно проковтнув хліб і випорожнив обидва термоси з гарячим чаєм та солодким сиропом. Стало трошки легше… Заплющивши очі, він відчував заспокійливе тепло, що розливалося тілом, і здоровою правою рукою обмацав дорідні кетяги БЗУ навколо поперека й під пахвами. Може, й нова рука виросте, якщо годуватиму звіра як слід?
Натягши плетену рукавицю з попротираними пальцями, він вийшов на ранковий мороз і о 5.59, за хвилину до початку першої зміни, пройшов через головні ворота ПЧХП.
— Тобі наплювати на мене? — вилаявся його напарник старий Буліна.
Раніше я завжди приходив о пів на шосту, щоб дідусь Буліна міг якнайскоріше після нічної зміни піти спати, мені все одно нічого робити вдома, подумав Штрунц. Тепер мені вже не хочеться цього робити.
— Відтоді, як ти став гнідим, тебе не стягнеш з ліжка, — знову дорікнув йому Буліна.
— Заткнися, бо викину в двері як туалетний папір! — огризнувся Штрунц і подумав: раніше я товаришував з Буліною, тепер мені на нього начхати, і правильно.
Зачувши сирену, Польда Штрунц одяг на рукав червону пов’язку й приступив до виконання своїх обов’язків. Уже тридцять років я дивлюся на людей через оцю шибочку, знову подумав він. Однак мало хто дивиться на мене. Що я для них — каліка на прохідній. Дивитися, хто входить і виходить, озиватись на телефонні дзвінки, щохвилини вискакувати, щоб підняти шлагбаум — марудна робота. О пів на десяту маю можливість удруге поснідати. Однак я ліпше заощаджу на сніданку, щоб випити вдома пива за три крони. О десятій хлопці з гаража, мої нові товариші, принесуть «м’ясця». А сьогодні, можливо, і розчинного порошку.
Тіна Трикова притискалася до розпаленого чоловіка, глибоко зітхаючи від задоволення.
Потім вона стомлено підвелася, вдягнулась і почала готувати сніданок.
— Підійди-но… — сміючись покликав її Тібор з ліжка. — Давай-но ще разок…
— Ти ж знаєш, я не проти, але вже справді треба на роботу. Краще ввечері.
Тібор устав пізно, ми з ним поїли все, що мали вдома. Збираючись іти, зазирнули до вітальні, де Ріта спала з якимось хлопцем, укрившись кожухом. Тібор підійшов до неї, відсипав зі свого мішечка повну пляшечку розчинного порошку, а потім по справедливості поділився й зі мною. Коли ми потім на кухні запивали його водою, Тібор знову почав цілувати мене мокрими губами.
Я так кохаю його, особливо коли він веде мене вулицею своєю дужою рукою… На зупинці він розкидав людей, мов сіно, підняв мене на руки, вніс-до автобуса й усю дорогу тримав за стан. Притискаючись до нього, я відчувала його тепло, хотілося, щоб ця поїздка тяглася безконечно.
Відділ головного інженера ПЧХП вже звик до того, що секретарка шефа виконує свої обов’язки з роздратуванням і запізненням.
— Тобі треба щось робити з собою, Тіно, — сказав їй Станіслав Бімонь.
— Я вже зробила.
— Можливо, в тебе якісь жіночі проблеми? — запитав у неї шеф Еда Роган.
Тіна щось буркнула, потім більшу частину робочого часу позирала у вікна — чи не промайне біля гаражів Тібор. Найдужче їй би хотілося бути зараз із ним…
Закінчивши роботу, вона побігла до прохідної й почала чекати на Тібора. Тіна думала лише про нього, забула навіть про дитину, що й досі не могла повернутися з гір. Чекала лише на свого чоловіка; вона була його жінка, й більше нічого не хотіла знати.