Выбрать главу

— Однак розчинний порошок, як і решта мазутових продуктів, не числиться в жодному реєстрі заборонених наркотичних речовин, — пояснив йому старший інструктор. — Ніхто ж нікому не забороняє вживати тютюн, пиво або вдаватися до позашлюбних статевих стосунків.

— Виходить, з багатозвіром нічого не можна вдіяти?

— Наше суспільство зараз робить усе можливе. Уряд наш двічі на тиждень аналізує ситуацію й приймає відповідні рішення. Вже маємо позитивні зрушення — понад п’ятдесят відсотків людей стали білими, тобто чистими й здоровими.

— Однак бурих і досі не бракує.

— Як і курців, п’яничок, невірних чоловіків та жінок, хворих на нежить чи на виразку шлунку… Бура недуга, щоправда, посилює погані нахили, однак ми повинні не карати хворих людей, а надавати їм усіляку допомогу. Якщо цією думкою проникнуться всі люди і почнуть нам допомагати, багатозвір зникне так само швидко, як і з’явився.

— Хотілося б, щоб це сталось якомога швидше, — з сумом мовив Станіслав.

— Питання кількох тижнів, Станіславе, — запевнив його старший інструктор. — А тобі не завадило б краще розуміти людей… І більше їм довіряти, — додав він. Інструктор запропонував звільнити Ружену Срнцову від роботи в штабі, а її чоловіка, автослюсаря Срнца, викликати на дисциплінарну комісію ПЧХП.

Місто відновлювало сили й потребувало чимало добровільних помічників, які після роботи приходили до районних штабів ТСЗ, а потім по двоє вирушали на чергування.

У двадцять восьмому відділенні сьогодні зібралося чоловік сімнадцять, усі були між собою знайомі, охоче виконували доручення, прагнучи якомога скоріше очистити місто.

— Надійшла інформація про один важкий випадок і два трохи легші. Це — на Садовій, — повідомив головний інспектор. — Хто зголошується?

— Я! — негайно відгукнувся Станіслав.

— А кого візьмеш із собою?

— Міхала, як завжди. Ми з ним спрацювались.

— Тоді вирушайте. Може, візьмете ще й третього? Бо ж випадок складний.

— Упораємось.

— Якби я був гнідим, то не хотів би потрапити до Станіславових рук, — промовив хтось, і всі засміялись.

— А хіба я не викликаю жаху? — запитав Міхал, випнувши свої гороб’ячі груди так, що всі знову вибухнули.

У Станіслава була сила, а в Міхала — почуття гумору, й вони доповнювали один одного. Головний інспектор вручив їм папірець з трьома адресами, два металеві свистки та пов’язки.

— Ну, то як, може, почнемо з найважчого випадку? — запропонував на вулиці Станіслав.

— Це нагадує анекдот про наглядача на галері, який говорить каторжникам, що має для них дві звістки: одну добру, а другу погану. Яку з них вони б хотіли почути спочатку? Каторжники, зрозуміло, хочуть приємну новину… Наглядач каже: «На обід будуть курчата». А яка ж друга новина? «Капітан лаштується по обіді кататись на водних лижах!»

— Я не люблю таких анекдотів, — озвався Станіслав, який справді не мав почуття гумору. — Давай все ж почнемо з більш легких випадків.

Спочатку вони подались на Садову, 16. Мешканці донесли, що з порожньої зараженої квартири на другому поверсі чути підозрілий гамір: гримить музика й хтось наче гарчить.

Ми із Станіславом ледве достукались, двері нам врешті відчинив зовсім голий здоровило, зарослий важкими кетягами багатозвіра. Ми зазирнули всередину: магнітофон ревів на повну потужність, палали чотири електрорефлектори, які здоровило позносив з порожніх квартир. Крім того, звичайно, на повну силу було ввімкнуте й центральне опалення. Посеред столу стояла миска «м’ясця», шматки якого валялися й на килимі. Не звертаючи на нас уваги, той кнур знову розлігся долі й почав жерти покидьки, по-тваринячому чавкаючи й гаркаючи.

Щоб якось порозумітися з ним, слід було його спершу поставити у вертикальне положення. Станіслав уперся йому в груди й розвів руки, тоді ми вдвох розігнули товстуна в попереку й перекотили на спину. Тільки так він спромігся відповісти, що звуть його Іржі Мрзена й що потрапив він сюди, вкравши ключа в кербуда.

Ми звели Мрзену на ноги й почали ганяти по квартирі: він плигав, бігав, нахилявся, падав на підлогу й знову схоплювавсь, а Міхал тим часом розворушував його отупілий мозок запитаннями: «Скільки буде дев’ять помножити на вісімнадцять?.. Хто такий Христофор Колумб?.. Що він відкрив і якого року?.. Що виробляють з вугілля?..» Багатозвір спадав з гладкого тіла цілими шматками, і, нарешті, здоровило сказав нам, що звуть його не Іржі Мрзена, а Йозеф Новак, що ніякого ключа не крав, а й сам не знає, як потрапив сюди. Він набув уже такої пристойної форми, що був здатен навіть брехати. Ми вигнали гладуна на сходи, викинувши слідом і його одяг, замкнули квартиру й повернули ключа кербудові.