З ЛИСТА ЧИТАЧА відомому психіатрові, доктору медицини М. Бальзамові: «Ми з моєю дружиною Марією досі завжди задовольнялися одне одним, проводили ввесь вільний час удома, разом читали або дивилися серйозні телевізійні програми, а по суботах і неділях виїжджали на природу. Що нам робити тепер, коли в комунальній квартирі до неї залицяється відразу шестеро гнідих мешканців!»
VIII
Був затишний вечір. Рогани та Бімоні сиділи в комунальній квартирі (подружжя Трнків і Ріта Недомова сюди вже перестали ходити). Аеона й Павла приготували вечерю, потім чоловіки допомогли їм помити посуд, усі годинку посиділи перед телевізором, спокійно почитали під приємну музику й тиху розмову… Вони звикли одне до одного, їм тут подобалось, а до холодних, темних квартир родини поверталися лише спати.
Двері клубу несподівано розчинились, увійшов Тібор Трнка, пропускаючи поперед себе Польду Штрунца. Штрунц замахнувся на Станіслава своєю штучною рукою, й тієї миті до кімнати вдерлись Арсен Кралік, Ріта, Тіна й Мія Робова з ременем у руках. Гнідаки напали на білих!
В останню секунду Станіслав ухилився від Польдиного протезу, натомість щосили вдарив нападника головою в живіт, потім підняв і кинув об підлогу. Тібор кинувся на Станіслава, зчинилася справжня баталія.
Висока й ставна Мія спритно накинула Еді на шию ремінець, Еда трохи відтяг його пальцями, але вона почала затягати. Арсен підскочив до Павли Роганової, брутально схопив її й намагався повалити, ображена жінка дала йому ляпаса — найбільше насильство, на яке Павла взагалі була здатна. Але тоді Міхал Роган кинувся на захист матері, й коли б йому ще трохи сили, то просто розчавив би Арсена. Тим часом Леона Бімоньова з виделкою в кожній руці знешкодила Тіну й Ріту, яких ошелешив раптовий опір білих.
Перебуваючи у блискучій спортивній формі, Станіслав Бімонь переміг Тібора й умостився в нього на грудях. Еда, який хропів у Міїному зашморгу, відчував, хоч і задихався, що має останній шанс. Він схопив Мію й притяг її до себе, послабивши цим тугий зашморг, а, перевівши подих, міцно вхопився в тендітні дівочі зап’ястки й почав викручувати їй руки назад. Дівчина зойкнула від болю і дико роззирнулася: Польда знесилено сопів на підлозі, Тібора Станіслав притиснув коліньми, немічне Арсенове тіло жалюгідно сіпалося під шаленими ударами Міхала, а Тіна й Ріта зачаровано дивилися на виделки в руках Леони. Ріта, як і завжди, ладна була перебігти до переможця. Мія раптом укусила Еду Рогана за щоку й ударила коліном. На мить жорстокі лабети ослабли, дівчина спритно вирвалася й вискочила з комунальної квартири. Гнідаки зазнали поразки.
— А ви обидві не втечете! — просичала Леона, погрожуючи своїм бранкам виделками.
— Ну, чого ж мені втікати, Леонко? — промовила Ріта. — Мені тут завжди було добре…
Міхал приніс білизняну шворку, Тібора й Польду зв’язали по руках і ногах (побитого Арсена не було потреби зв’язувати), на них порозривали сорочки й заходилися жорстоко нищити багатозвіра. Станіслав узявся за Тібора, Еда мотузив Польду Штрунца, а Міхал — Арсена Краліка. Хлопці долонями й ліктями так немилосердо працювали над тілами бранців, аж набряклі бурі нарости й сплетення на них почали лопатися, тріскатися й розбризкуватись, бо з них виходили руді драглі… Нарешті цілителі потомились. Стоячи навколішках над Арсеном, Міхал знесилено звів руки.
— Навіщо ми їх так гамселили? Чи не краще було б випробувати на них інтелектуальні вправи? — запропонував упрілий Еда Роган, потяг до себе крісло через голови зв’язаних і зручно вмостився в ньому. — Тіні й Ріті це теж пішло б на користь. Ану, дівчата, побігайте навколо мене!
Тіна мовчки підійшла до розпластаного Тібора, опустилася поряд на підлогу й притулилась обличчям до його плеча.
— Я ввесь час була проти того, щоб так підступно нападати на нашу улюблену комуналку! — засвідчила Ріта свою відданість і сумирно стала навколішки поруч із Тіною.
— Тож почнемо з простого множення, а потім перейдемо до складніших управ! — звелів Еда, сидячи в кріслі. — Два помножити на два буде чотири, ще на два — вісім, ще на два — шістнадцять, ще на два…
— Тридцять два! — хутко вигукнула Ріта.
— Тридцять два! — старанно підтвердив знічений Арсен Кралік.
Тібор з Польдою вперто мовчали, аж доки Станіслав боляче натиснув їм кулаками на плечові суглоби. Тіна заохочувала Ріту до послуху, щипаючи її сильно за стегно. Після цього дружно загуло п’ять голосів:
— … помножити на два буде шістдесят чотири… ще на два буде сто двадцять вісім… — Ріта й Арсен проказували запопадливо, Тіна вперто, Польда — несвідомо, лише Тібор ще кілька разів спробував ухилитись, але Станіславова рука знову вгамувала його. — … помножити на два буде тисяча двадцять чотири…