— Виходить, треба вибирати між пазурами Бімоня й Бімоньової? — засміявся Еда Роган.
— Не дуже веселись! — застерегла його Леона. — Сьогодні ти ще можеш вибрати. Взавтра вже ні.
СТАНОВЛЕННЯ БУРОГО БАГАТОЗВІРА, за найновішими дослідженнями, почалось набагато раніше, ніж думали досі. Очевидно, йдеться про тисячоліття, тобто про світанок людської історії!
Ознаки рудої недуги в кожного виявляються по-різному; від байдужості, тупості й невігластва аж до зажерливості та дикої агресивності. Можна сказати, що за надзвичайних обставин величезна кількість мазуту просто виступила на поверхню людського тіла. Це, власне, те, що було закладене в людині з самого початку. Образно кажучи, доісторична твариноподібна людина була цілком бурою, як деякі види тварин тієї доби, тож уся історія людської цивілізації є, певною мірою, історією боротьби з тваринним елементом, що, однак, проіснував аж до сьогоднішнього дня, коли мазут виступив на поверхню у вигляді бурих наростів БЗУ, як свідчення людської деградації.
Найсприятливішими умовами є для багатозвіра нерухомість, темрява, тож уражена людина повинна прагнути до руху й світла. Фізичний рух діє обмежено, тимчасово, а до цілковитого видужання призводить спокійний, але безперервний розумовий рух.
Яким чином можна все це зробити швидко й ефективно!
Найкращі наслідки дають сучасні психологічні методи зосередження, засновані на аутогенному тренінгові Шульца, лікувальних методах Якобсона, Коуга, Бехтерєва та багатьох інших, без кого важко уявити сучасну психотерапію.
Аутогенне тренування (АТ) кілька років тому поширилося у цілому світі й вийшло за межі медицини. Сьогодні успішно застосовують АТ цілком здорові люди. Так, наприклад, дуже поширений «психорегулюючий тренінг» серед радянських спортсменів. Деякі варіанти АТ успішно застосовуються в педагогіці, в роботі з молоддю, під час вивчення іноземних мов, у космонавтиці тощо.
XI
На мамин день народження ми з батьком купили кубинський банановий лікер і завбільшки як штурвал торт із вершками. Мама засмажила гуску, й ми після тривалого посту таки добряче наїлися. Це ж день народження, чи ні? Однак на ранок у мене повискакували нарости БЗУ, а це означало, що слід переходити на чай та біг, за одну пристойну вечерю треба розплачуватися годинами тренувань. Такі шалені зусилля, щоб залишатися білим… я вже втомився. А скільки разів переконував себе, що не треба себе жаліти.
У комунальній квартирі ставало чимраз гірше. Бімоньова вдавала з себе королеву, здатну приготувати лише шпинат, вона забороняла Тіні й мамі куховарити, вважаючи, що ми забагато їмо, підгодовуємо свого багатозвіра!
Станіслав Бімонь перетворився на справжнісінького ката, гнідаки його зненавиділи, та й ми, білі, вже почали боятися. Мама була засмучена, але стрибала, ми з батьком бігали на місці (він уже почав халтурити), Тіна з Рітою присідали так, що в них піт котився градом, Тібор тренувався на перекладині, оскільки ж Станіславові це видалося малоефективним, то він почав прив’язувати йому до ніг гирі — це нагадувало середньовічну катівню, таке жорстоке примітивне лікування видавалося гіршим за саму хворобу, якої людина може позбавитися, коли дуже того захоче. Допомогти хворому можуть лише інтелектуальні вправи, такі, як скажімо, АТ, а не казармена муштра й тілесні знущання.
Наша біла комунальна квартира завжди порожня. Ріта з’являється лише вночі, аби щось приготувати, а Тібор одного разу просто зник.
Скулившись на килимі, мов хвора тварина, Тіна щовечора чекає, дивлячись на двері, чи не з’явиться.
— Ти повинна розслабитись… Може, ввімкнути музику? — запропонував я Тіні, коли ми лишились у вітальні вдвох.
— Мені однаково, — відповіла вона безбарвним голосом.
Тоді я поставив касету з найшаленішим роком, єдине, що вона хоч трошки сприймала. Намагаючись її розворушити, я запропонував:
— Давай потанцюємо?
— Не хочу.
— Принести якусь книжку? Може, почитати тобі вголос?
На це вона взагалі нічого не відповіла.
Мені дуже хотілося вивести Тіну з цього трансу, однак вона ні на що не реагувала. Фіззарядка її взагалі не цікавила, але якби я їй хоч трошки подобався… Але ж вона кохала свого Тібора й хотіла лишитися коричневою, як і він.
Пізно ввечері у вітальні задзвенів телефон. Піднявши трубку, я почув писклявий жіночий голос: «Це, очевидно, Роганів вилупок? Передай Тіні, що Тібор зараз у мене і буде тут ще довго. Це Мія Робова».