Такі вправи загострять ваше сприйняття й уміння спостерігати, а це згодом допоможе збагнути власні творчі сили.
Вправи АТ корисні для кожної здорової людини, але увага: їх не слід провадити при захворюваннях серцево-судинної системи, інфекційних та душевних недугах!
XIІ
— Не пізніше як о шостій ми мусимо звідси відвалити, — сказала Мія Робова голому Тіборові в квартирі її батьків.
— Невже твої предки такі суворі? — посміхнувся Тібор.
— Я б не сказала, однак навряд чи їм би дуже сподобалось, якби я валялася тут з одруженим, та ще й гнідаком.
— Вони що — білі?
— Більш-менш. Їх би не привели в захват оці звалені в купу перини, подушки та ковдри. Ну, вставай, допоможи мені все це прибрати, хай тобі чорт!
Коханці поздирали брудну білизну, вдягли чисті наволочки і поклали речі на звичні місця.
— Три дні в теплі були надзвичайно приємними, — зітхнув Тібор. — Куди ж ми тепер?
— Не бійся, сьогодні ж увечері будемо в затишному гніздечку.
— Як ти його надибала?
— Мене запросив один хлопець.
— А я ж як?
— Він сказав, що я можу привести партнера.
— Що це за чмур?
— Сама не знаю. Заходив якось до нашої крамниці.
— Виходить, це просто так, нічого особливого?..
— Напевно, я йому сподобалась, — посміхнулася Мія. — Але не бійся, з ним усе гаразд, я його добре роздивилась. Він такий же гнідак, як і ми.
Коханці поскладали речі до валізи, Мія вдягла чорний кожух, підперезалася чорним паском, Тібор узяв валізу, вони вийшли й поїхали автобусом до парку, де починався квартал старих респектабельних будинків.
Вуличка була тиха й темна, лише де-не-де світилися вікна верхніх поверхів.
— Той хлопець казав, що живе в будинку номер шість, — бурмотіла Мія.
Це виявився величезний будинок у стилі сецесіон, скоріше навіть палац, його п’ять нижніх поверхів тонули в темряві, лише на шостому поверсі червонувато жевріло широке аркове вікно. Мідні дзвоники були старовинні. Мія й Тібор подзвонили й довго чекали.
Нарешті у високій брамі розчинилося заґратоване віконце.
— Хто там? — озвався голос.
— Це я, Мія Робова. Сьогодні в крамниці на Ритіржській вулиці ти запрошував прийти…
— А, це ви! Скільки вас?
— Двоє.
Всередині загриміли засувом.
— Заходьте, — сказав молодик у лижному светрі. Впустивши коханців досередини, він знову ретельно замкнув двері.
— У вас тут, як у фортеці, — сказала Мія в гнітючу тишу.
— Часом хтось і заблукає, — ухиливсь од відповіді юнак, повівши їх до ліфта.
Ліфт являв собою звичайну клітку з міцних прутів, між якими було вставлене скло, всередині — дві люстри і навіть сидіння з червоного оксамиту. Квартира на шостому поверсі виявилася справжнісіньким палацом. Останнім часом Тібор та Мія набачилися всякого, але таке, мабуть, бувало лише в фільмах — передпокій завбільшки як квартира в панельному будинку, далі відкривався величезний зал з дерев’яною різьбленою стелею, старовинні меблі, масивний камін із чорного мармуру.
Навколо палаючого каміна сиділо чоловік десять, усі беззастережно гніді, серед них лише дві жінки.
— Привів вам кицю, торгує шкіргалантереєю на Ритіржській вулиці, — пояснив компанії господар.
— Добрий вечір усім! — мовила Мія, намагаючись, щоб її слова прозвучали якомога веселіше.
— В кожусі непогана, — почали глузувати присутні. — Але що буде, як вона скине кожух! І взагалі все. Вона ще й фраєра привела з собою? Це зайве. Ну, та вже хай. І його прилаштуємо. Ну, скидай мерщій кожуха! — звеліли вони Мії. — І ти теж, хлопче, роздягайся!
— Ви все робите так швидко? — збуджено засміялася Мія.
— Ти це зараз побачиш, кицю. Допоможіть же їй!
Двоє хлопців схопили Мію й почали витягати з кожуха.
— Я сам їй допоможу! — запропонував Тібор, однак на нього навалилися троє, викрутили йому руки назад.
— Ми так не домовлялися! — закричала Мія, коли її, напівроздягнену, тягли до сусідньої кімнати, ще й зачинили по собі високі білі двері.
Тібор нічого не міг удіяти з тими трьома, вони мали міцні лабети, роздягли його до сорочки, а потім спустили ліфтом у підвал, де стягли й сорочку.
— Тут холодно, але ти зможеш зігрітися, — сказали вони, підводячи його до великого стосу березових колод. — Бачив наш камін? Він потребує силу-силенну дров, ось ти нам і нарубаєш. Але щоб усі були однаковими, як близнюки, за оцим зразком.