АТ-4: РОЗСЛАБЛЕННЯ М’ЯЗІВ. Уважно обдивіться власне тіло. Приберіть пози, яка знімала б будь-яке м’язове напруження. Розслабтесь. Для цього слід зробити непомітний, ледь відчутний порух. Зробіть його… Це мікрорух. Вам здасться, що всередині у вас війнув легкий вітерець. М’язи при цьому залишаються непорушними, лише трохи «осідають».
(У практичному житті ця вправа допоможе вам зосереджуватись під час роботи, у громадських справах тощо.)
АТ-5: РЕЛАКСАЦІЙНЕ ОБЛИЧЧЯ. Опустивши повіки, подивімось униз на себе. Випнувши вперед нижню щелепу, почнімо повільно нею рухати. Розслабмо язик, ледь дотикаючись ним до верхніх зубів. (Ця вправа допомагає швидше перейти до вищих фаз АТ.)
АТ-6: ГЛИБОКИЙ СПОКІЙ-головна запорука успіху АТ. Він дає змогу оволодіти всією діяльністю тіла, упорядкувати її. Спочатку можна допомагати собі найрізноманітнішими способами, скажімо, класичною аутосугестією (говорити слід лише про себе): «Я спокійний… Спокійний… Спокійний… Мені легко… Легко… Легко… Почуваюся вільно… Надзвичайно вільно…»
Декому варто посилювати ці слова уявленням чи спогадом. Скажімо, думати про луку на узліссі… музику нічного струмка… літній полудень у південночеському селі… крони величезних старих дерев у безвітря… нечутний лет сніжинок у світлі нічних ліхтарів… обшир зоряного неба… спокійне вечірнє море… глибоку тишу засніжених просторів… велич гірських хребтів і паєм тощо.
XIІІ
Просторий кабінет головного інженера об’єднання ПЧХП нагадував шкільний клас під час уроку креслення, з якого діти несподівано втекли: скрізь розкидані креслення та ескізи, що волають кольоровими стрілками, жирними червоними знаками оклику, фотографії, копії та вирізки. Еда Роган схвильовано ходив по розкладених на підлозі схемах і планах, палячи сигарету за сигаретою.
Опус мого життя — «Павутиння» — вже давно перекочував із заскленої рами на підлогу, роздавшись ушир, проте людина, на жаль, має всього-на-всього один мозок.
Стан, подібний до мого, митці називають творчою кризою. Це правда. Що ж, митцям видніше. Поетові не вдається вірш, він закриє папку й піде до клубу письменників. Або художники, про яких теревенять, нібито їхнє натхнення — це дівчинонька, свічечка, горілочка й музичка… Отоді, мовляв, малюється! Я бачив у кіно, як великий Мікеланджело Буонарроті, коли йому не вдавалися фрески для Ватікану, йшов до корчми й шпагою протикав барило з вином. А тоді простував розписувати Сікстинську капелу.
Бодай голова перестала боліти. Вже два тижні горблюсь тут, як віл, по чотирнадцять годин щодня… Це вже понад людські сили. Це мене вбиває. Еда знову запалив сигарету і після короткої душевної сутички з самим собою похнюплено відкоркував сьому пляшку білого вина. Правда у вині, чи не так? Натхнення, кажуть, теж.
Еда налив собі склянку, пройшовся по карті, глянув у вікно. Внизу на подвір’ї походжав у компанії ще трьох шоферів Тібор Трнка в шикарному чорному шкіряному піджаку. Всі четверо весело сміялись.
Тібор умів вибрати собі роботу до душі: за десять хвилин доправить генерального директора на певну адресу, потім чотири години спить або читає. Ще десять хвилин — назад, машину в гараж і неперевтомлений — додому відпочивати. Або трохи більше, як за годину, довезе генерального до Праги, цілий день там байдикує, мов студент на канікулах, потім так само — назад, і якщо повертається навіть до обіду, все одно одержує відгул за нібито понаднормову роботу.
Тібор не приймав близько до серця фізичні вправи, бо багатозвір йому зовсім не заважав. Він мав люблячу гніду дружину й веселу гніду компанію. Їхній бурий спосіб життя був напрочуд легкий: не доводилося ні про що турбуватись, розваги діставались легко, а неприємності до ранку випаровувались. Біле життя вимагало суворого дотримання режиму, дієт, абстиненції й фізичних тренувань (Еда знову налив собі й запалив сигарету), щохвилини якесь подолання й обмеження — хіба не є біле життя неприродним і протилюдським?
А в гнідості немає нічого неприродного: це саме життя, його здорові земні прояви…
Еда помацки підняв найближчий аркуш проекту й почав роздивлятися знаки оклику, які поставив учора в творчому запалі червоним олівцем. Тепер уже й не знаю — навіщо, власне, поставив, подумав він. Білі радощі такі крихкі й нетривкі… А перехилиш пляшку вина-де там той АТ чи проектування.
Він вимучено зітхнув, позбирав свої аркуші, мов друзки скла, й порозсовував їх назад до шухляд і папок. Що ж тепер? Ще склянку вина? Це вже було б занадто.