Лицемірний гнідак Еда миттю вдав із себе хворого, промовисто притиснув руку до серця й сів на диван, глибоко зітхаючи, давши змогу родині турбуватися про себе. Він з апетитом з’їв подвійну вечерю й випив чотири кухлі пива.
Вранці на роботі він байдуже глянув на «Павутиння», викурив першу сигарету й придумав цілу серію дорогих делікатесів «Лісові ритми». Потім гукнув секретарку й довго диктував їй текст замовлення на сировину: фазани, коропи, м’ясо оленя, сарни, дикого кабана, муфлона й нутрії, а коли згадав про бобра (найкраще запікати його на рожні), то задзвонив телефон.
— Нагадую тобі про твою вчорашню обіцянку. — Це Леона телефонувала зі своєї лікарні.
— Цілу ніч я думав лише про тебе, — збрехав Еда.
— Я закінчую роботу в обід.
— За п’ять хвилин пополудні чекатиму тебе на звичному місці. Тішуся думкою про тебе, люба леопардице!
В обід гнідак Еда взяв свою італійську спортивну машину й поїхав. Біля телефонної будки до нього підсіла Леона. Вони подалися прямісінько до нашого будинку, миттю збігли на третій поверх. У Леони виявився ключ від нашої зараженої квартири. Всередині було добре напалено.
— Хто це міг так нагріти наше гніздечко? — запитав він.
— Я ще вчора ввечері заскочила сюди й увімкнула центральне опалення, — зізналася Леона.
— Ти була переконана, що ми знову зійдемось?
— Я знала, що ти зрештою розм’якнеш.
— Буду м’яким чи твердим, як тобі заманеться, — пообіцяв Еда, вмикаючи в спальні рефлектор на повну потужність, як любила Леона.
— Зараз тут стане, наче в Африці! — зраділа вона й миттю роздяглась.
— Як я можу кохатися з тобою, — сказав Еда, — коли мене мучить думка про сьогоднішні вечірні вправи на перекладині з десятикілограмовою гирею? А взавтра вже буде п’ятдесятикілограмова?
— Тобі досить лише добре попросити Станіслава. А я теж докину слівце про серцевий напад. Щоправда, тільки в тому разі, якщо ти цього заслужиш!
— А якщо ні?
— Тоді Станіслав дуже розсердиться на тебе.
— Я заслужу, люба. Але яким чином?
— Ти це добре знаєш! І вмієш. Ну, починаймо…
Після такої тривалої перерви вони були як навіжені, а потім домовилися зустрітись післязавтра. Еда вже міг не тренуватись у комуналці. Павла з Міхалом теж капітулювали.
На нараді в генерального директора (вже майже білого) обговорювався безнадійно бурий стан головного інженера об’єднання. Це дратувало й веселило всіх, як і кожна витівка Еди Рогана. Було вирішено лікувати його примусово, що стане прикладом для всіх підлеглих.
Учасники наради, всі практично білі, спокійно сприйняли повідомлення про те, що нині в об’єднанні вже 71,2 % білих працівників. Такого вирішального повороту було досягнуто завдяки масовому поширенню АТ.
Повідомлення з усіх областей і з-за кордону підтвердили, що заняття АТ повсюдно утверджують найкращі людські риси, збільшують уважність, потяг до творчості й, таким чином, продуктивність праці, щирість, віру в себе й довіру до інших. Усе це відчутно поліпшує атмосферу на підприємствах. У зв’язку з цим вирішено відхилити прохання фабричного штабу ТСЗ про придбання ще однієї тренувальної драбини і трьох пар гантелів; замість них вирішено закупити 1000 брошур «Прискорений курс АТ» і роздати працівникам.
На обговоренні Роганових м’ясних делікатесів «Лісові ритми» заступник з економічних питань (повністю білий) підкреслив, що для тих делікатесів замовлено надзвичайно багато надто дорогої сировини.
Рогана закликали до максимальної ощадливості, розробки нових нем’ясних і малокалорійних продуктів у дусі нинішньої тенденції до побіління, а також з огляду на експортні плани. Роганів проект було схвалено й на нього виділено 10 000 крон з тим, щоб допрацювати «Лісові ритми» й домогтися найвищої оцінки на наступній міжнародній виставці харчових продуктів у Кодані.
— Все закінчилось якнайкраще, ми одержали десять тисяч на м’ясо й овочі! — повідомив Еда Роган Тіну, повернувшись із наради, і послав її за пляшкою червоного вина. — Під дичину воно йде краще, ніж біле.
«Павутиння» потроху вкривалося порохом, бо Еда Роган щодня з самого ранку розважався різними сортами дичини (найбільше йому подобалося червонясто-гніде м’ясо дикого кабана). Білий халат просяк кров’ю, головний інженер нагадував м’ясника з гастроному, а його кабінет — різницю. Еда Роган невтомно нарізав м’ясо різницьким ножем, притрушував перцем і поглинав сирим, тоді брався до сирої ж селезінки чи печінки й запивав усе це червоним вином. Він із насолодою борсався в кривавому тісті, напахченому гострими приправами, коли ж йому вдавався черговий «Лісовий ритм», він спершу куштував його, тоді кликав Тіну й удвох із нею жадібно зжирав усе.