Устаткування і «тренерів» було відправлено. Їхнє завдання — встановити і запустити в роботу обладнання, навчити українців користуватися ним і якомога швидше їхати звідти.
У Великій Британії новий прем’єр-міністр був збентежений наслідками голосування британського електорату за вихід із ЄС на референдумі в червні 2016 року. Крім того, Нікола Стерджен, лідер Шотландської національної партії, погрожувала ще одним референдумом про незалежність. У 2015-му, несміливо намагаючись відновити свої «особливі відносини» зі Штатами, Сполучене Королівство відправило невелику групу медиків і офіцерів тилового забезпечення для допомоги у навчанні української армії. Втім, замість дати переконливий сигнал про силу і рішучість, уряд Великої Британії видавався слабким, а його кроки робили країну заручником обставин. Та найбільш прикрим є те, що ці дії тільки підживлювали риторику Росії щодо інструкторів НАТО — мовляв, вони є іноземним легіоном. А на цій образливій характеристиці так люблять грати націоналістичні сили всередині країни.
Незважаючи на політичну невизначеність Мінської угоди 2014 року про припинення вогню в Україні, основні бойові дії вщухли і війна перейшла у фазу напівзамороженого конфлікту з обох боків — української армії і «проросійських сепаратистів», які, за підтримки російської регулярної армії, зайняли укріплені позиції. За лінією розмежування, з українського боку, життя почало нормалізуватися. І це давало змогу британським та американським інструкторам працювати з українськими військовими в умовах, близьких до умов мирного часу.
Дивно, але наполеглива кремлівська пропаганда, яка ще два роки тому виставляла іноземних інструкторів як доказ загрози Росії з боку НАТО, останнім часом стихла. Без сумніву, цьому сприяла тісніша співпраця між Росією, Америкою, Францією та Великою Британією у питаннях щодо повітряних ударів по Сирії. Припинення отруйної пропаганди і погроз надало президентові США впевненості, тож було прийнято рішення надіслати більше американського обладнання та інструкторів, хоча все ще без їхнього належного захисту.
Тим часом рейтинг президента Путіна у Росії почав падати. Це стало наслідком проблем в економіці країни, знецінення рубля, тиску посилених санкцій та коливань цін на нафту — головного джерела російського експорту. Обсяг ВВП країни з 2014 року щорічно падав на 4 %. Незважаючи на це, військові витрати Росії протягом останніх трьох років зросли на 40 %. Популярність російського президента, що впала після низки «принижень» у 2015-му, на які він не зумів відповісти, так і не відновилася. Зокрема, йдеться про загибель в Єгипті пасажирського літака з туристами та збитий турецькими збройними силами військовий літак. Путін розумів: щоб знову досягти того рівня підтримки громадян, який він мав після успішного вторгнення у 2014-му в Крим, йому треба або навести лад в економіці, або зробити щось надзвичайне.
Він вирішив раз і назавжди розв’язати українську проблему і таким чином виконати обіцянку, яку давав російському народові під час звернення до нього з нагоди своєї перемоги в Криму, назвавши росіян та українців «однією нацією», а Київ — «матір’ю міст руських». Для цього Путіну потрібно було створити обставини, які давали б йому змогу це зробити.
Таким чином, і без того небезпечна ситуація ще погіршилась. Тепер російського президента ще більше підбадьорювала роз’єднаність і слабкість Заходу, яка тривала вже три роки — відтоді, як він приєднав Крим до Росії і захопив частину України. Замість дотримуватися міжнародного права, Путін вирішив продовжувати свої «закордонні пригоди». Аналітики з ФСБ повідомляли президента про те, що обіцянки НАТО зміцнювати колективну безпеку, дані ним на саміті у 2014 році та ратифіковані у Варшаві у 2016-му, так і не були виконані. Вони стверджували, що розгортання чотирьох батальйонів у країнах Балтії та Східній Польщі дуже складно назвати створенням ефективного стримування. Це було більше схоже на зведення Альянсом «потьомкінських сіл»[5].
Отже, НАТО не спромоглося належним чином продемонструвати, що готове і здатне захищати колективну безпеку під час кризи. Хоча стаття 5 статуту Альянсу гарантує, що напад на одну з держав, яка є його членом, розцінюватиметься як напад на всі країни НАТО. І це наріжний камінь існування Організації Північноатлантичного договору.
Головний військовий радник Путіна, начальник генштабу російських збройних сил, ще більше запевнив президента, що НАТО бракує потрібних знань, можливостей і військової техніки, щоб протистояти Росії, яка постійно нарощує свій воєнний потенціал. Американці розформували дві бригади з важким озброєнням у Німеччині та скоротили свої сили, дислоковані в Європі. І тепер швидко перекинути їх туди знову, щоб вчасно відреагувати на потенційну російську загрозу на території країн НАТО, буде дуже складно.
Начальник генштабу також зазначив: навіть якщо американці і матимуть танки передового базування та іншу військову техніку в Східній Європі і балтійських державах, вони не в змозі будуть швидко сформувати екіпажі з добре навчених бійців для запобігання захопленню Росією країн Балтії. Росіяни можуть направити повітряно-десантні бригади у Ригу зі своєї авіаційної бази у Пскові, розташованої на відстані лише п’ятдесяти хвилин льоту від латвійської столиці. Тоді вони зможуть встановити контроль над нею ще до того, як американці вилетять зі своєї бази у Φορт-Худі, що в Техасі. А щойно Росія забезпечить контроль — гру буде закінчено. Одна справа — стримувати атаки за допомогою надійної сили, і зовсім інша — протистояти вторгненню з відстані більш ніж 8000 кілометрів. Крім того, застаріла зброя НАТО, як-от бойові вертольоти, танки та артилерія, більшість з яких було вироблено ще в 1980-90-і роки, різко контрастує з сучасним обладнанням теперішньої російської армії, наприклад — новим танком Т-14 «Армата», який уперше представили на Красній площі під час параду перемоги у травні 2015 року.
Начальник генштабу запевнив Путіна, що звичайні види озброєння розташовані Росією тільки для залякування. Не менш важлива і набагато «тонша» її гра — вдосконалення асиметричної тактики (її ще називають маскувальною або обманною), яка так ефективно спрацювала у Криму три роки тому. Адже йдеться про підрив територіальної цілісності країни зсередини, не перетинаючи тієї грані, за якою НАТО може почати діяти у відповідь.
Незважаючи на попередження з боку наразі дуже схвильованих країн Балтії, Альянс навіть не в змозі був визнати, що операції маскування вже активно застосовуються і щодо цих членів НАТО. Адже вони були наступними цілями і самі добре розуміли, що відбувається. Проте більшість американських та західноєвропейських політиків лише дратували ті сигнали з далеких кордонів Європи. Для них це були звичайні інциденти, які навіть не заслуговують на згадку в засобах масової інформації. Їх більше хвилював рейтинг серед виборців та подальше утримання влади у своїх руках.
Путін і його радники у Кремлі, певна річ, давно помітили цю хворобу Заходу, яка весь час прогресувала. Тож і було підготовлено плацдарм для завершення його стратегічного плану возз’єднання етнічних російськомовних громадян країн колишнього Радянського Союзу під прапором «матінки Росії».
Частина перша РОЗПЛАТА
17:30, вівторок, 9 травня 2017 року Харків, Україна
Після похмурої та морозної української зими весна завжди вселяла у харків’ян оптимізм. І цей святковий день — День Перемоги — не був винятком. Теплі весняні промені сонця прикрашали білосніжні стіни і золоті маківки Покровського собору. У парку імені Максима Горького компанія студентів із різних університетів міста грала у футбол, інша молодь гомоніла, лежачи на м’якій травичці. Цілі родини збиралися разом «на шашлики», щоб відсвяткувати цей день.
У центрі міста, на площі Свободи, всі ресторани і кав’ярні були переповнені людьми, які намагалися максимально використати свої вихідні та чудову погоду. Здавалося, минуло дуже багато часу з тих пір, як Мінська угода 2015-го про припинення вогню заморозила воєнні дії в Україні 2014-2015 років. Відтоді деякі райони Донецької та Луганської областей де-факто опинилися під протекторатом Росії. Цю територію її «миротворці» наразі називають Новоросією. Запанував хиткий мир, який час від часу порушувався регулярним загостренням ситуації вздовж лінії фронту між українською армією та підтримуваними Росією сепаратистами.
5
«Потьомкінські села» — фіктивні села, побудовані вздовж берегів Дніпра за указом князя Потьомкіна, державного діяча і фаворита Катерини Великої, для того щоб під час її візиту в Крим у 1787 році в імператриці склалося враження про нібито квітучу землю і високий рівень життя її населення.