Комаров спробував повернути собі ініціативу та змінив тему.
— Володимире Володимировичу, я рекомендую заслухати звіт про диспозиції НАТО.
Президент подивився на Гареєва і пробурчав, знову беручи владу в свої руки:
— Доповідайте, будь ласка.
— Володимире Володимировичу, НАТО під американським керівництвом мобілізувало значні військові сили. У західній частині Прибалтики Альянс зібрав військово-морський десант на базі 2-го морського експедиційного з’єднання. Це бойова група «повітря-земля» завбільшки майже як ціла дивізія. Підтримує все це американський 6-й флот із двома авіаносними ударними групами, це сорок кораблів і сто сімдесят п’ять літаків. Загалом це значна військова сила. Водночас Альянс зібрав ще й цілий корпус із трьох дивізій під егідою корпусу Сухопутних військ швидкого реагування Об’єднаних збройних сил НАТО, яким керують британці. Зараз вони перебувають на північному сході Польщі, на південь від литовського кордону.
— Чи означає це, що вони переважають за чисельністю?
— Ні. Але наші сили розосереджені по всіх балтійських країнах, у той час як НАТО може швидко зосередити всі зусилля в одному місці для досягнення сильнішого ефекту. І ось тоді вони значно переважатимуть за чисельністю.
Президент на хвилину замислився.
— Це означає, що стратегічно ситуація все ще складається на нашу користь. Якщо Альянс настільки дурний, щоб зосередити свої сили в одній точці... а вони муситимуть це зробити, щоб розпочати успішну атаку... ми зможемо знищити їх однією з наших тактичних ядерних боєголовок. Так?
— Правильно, Володимире Володимировичу, — генерал похмуро всміхнувся. — Там може бути певна відмінність між тактичними та міжконтинентальними боєголовками, але в дійсності навіть найменша сучасна боєголовка у багато разів потужніша від тієї бомби, яку американці скинули на японців у 1945-му. Всього лише одна правильно використана тактична боєголовка рознесе вщент будь-який армійський корпус. Ті, хто не згорить на місці, будуть надто травмовані, щоб продовжувати боротьбу. І ще багато людей помре протягом наступних днів чи тижнів.
— Але ж вони можуть зробити те саме і з нами, використавши свої крилаті ракети...
— Абсолютно правильно. Але різниця між нами полягає в тому, що Росія — величезна країна, і ми можемо розосередитися й сховатись. Тоді багато людей виживе. Західна Європа заселена дуже щільно. Там електорат ніколи не допустить, щоб сталося щось подібне. Більш того, політики європейських країн знають, що ми дійсно можемо натиснути на кнопку, якщо на нас нападуть.
Президент кивнув, трохи заспокоївшись.
— Як ви сказали, Михайле Миколайовичу, раніше: «абсолютно правильно». Отже, ці сили, якими вони нібито загрожують нам у Прибалтиці, повністю американські? А як же ті три дивізії Корпусу швидкого реагування?
— Володимире Володимировичу, ви маєте рацію, балтійські військово-морські й повітряно-десантні сили в переважній більшості — американські, але не повністю. Англійці розгорнули свою Королівську військово-морську бригаду командос на кораблі Її Величності «Альбіон», в той час як голландці пообіцяли розмістити батальйон морської піхоти на своєму десантному кораблі «Роттердам». Крім того, британці також направили корабель Її Величності «Оушен», вертольотоносець, разом з усіма конвоями. До цього треба додати ще французький авіаносець «Шарль де Голль» і кілька кораблів ескорту — фрегати й есмінці з Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Норвегії, Данії та Бельгії, не кажучи вже про протичовнові субмарини з Великої Британії, Франції, Німеччини та, звісно, з Америки. Тож європейські члени НАТО, безумовно, можуть сказати один одному, що вони активізувалися до належного рівня. І це якраз те, за словами наших інформаторів, про що вони говорять між собою на рівні лідерів країн і міністрів закордонних справ. Ключовий момент, на якому я мушу наголосити, це те, що навіть з усіма своїми проблемами управління та контролю це є значно більшою силою, ніж наш Балтійський флот. І було б дуже тривожно, якби ми з’ясували, що країни НАТО готові ризикнути і завдати ядерного контрудару у відповідь.
— Вони не готові, — перебив президент, ігноруючи побоювання Гареєва. — А що там із дивізіями корпусу НАТО на північному сході Польщі?
— Найсильніша на сьогодні американська 4-а піхотна, але, крім неї, ще є 3-я дивізія Великої Британії з бронетанковою бригадою і французький Іноземний легіон з легкою бронетанковою бригадою. Ми також щойно дізналися, що італійці відправляють танкову бригаду «Арієте», яка завжди була тісно пов’язана із Корпусом швидкого реагування Об’єднаних збройних сил НАТО. Більша частина бойового забезпечення, такого як артилерія, інженерні війська, розвідка та інші види підтримки, — британська. Але варто зазначити, що і кілька інших країн зробили свій чималий внесок. І, звісно, кожна країна сприятиме логістичним забезпеченням для підтримки своїх людей.
— А німці?
— Так. Ми всі були здивовані поведінкою німців. Перша бронетанкова дивізія вже готова до розгортання на північному сході Польщі. Вона дуже потужна. Та ще й посилена польською 10-ю бронетанковою бригадою.
— Поляки воюють пліч-о-пліч з німцями. Це, мабуть, вперше. Так, здається, ми справді об’єднали Альянс...
Доволі незграбна спроба президента пожартувати наштовхнулась на ніякове мовчання за столом. Комаров був упевнений, що ще два тижні тому всі б іржали, як коні. Але не зараз, коли нарощування сил на кордоні невпинно зростало і всі почали усвідомлювати значущість допущених військових прорахунків.
Президент продовжив.
— Як ви оцінюєте наміри НАТО?
— Володимире Володимировичу, — знову вступив Гареєв, — ми дуже ретельно розглянули це питання, і наша оцінка основана не тільки на тому, де Альянс розгортає свої військові сили і які їхні можливості; ми також зосередилися на питаннях розвідки, включаючи і радіорозвідку. Ми зробили все можливе і неможливе й навіть ризикували своїми найкращими агентами на Заході, щоб з’ясувати, що ж насправді відбувається. Більш того, в нас є результати оперативного аналізу проведених військових навчань за кількома різними сценаріями. І, нарешті, я вивчив увесь цей масив інформації й поставив собі ключове запитання: що я робив би на місці адмірала Говарда, Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі?
— І що б ви робили, Михайле Миколайовичу?
— Я вважаю, що намір головнокомандувача такий: оточити і нейтралізувати наш Балтійський флот у Балтійську з базою в Калінінграді й бути готовим провести висадку морського десанту на узбережжя Естонії. Тим часом корпус НАТО на північному сході Польщі буде готовий до вторгнення у Литву зі своїми трьома підрозділами. Після цього — масована повітряна атака, щоб вибити наші засоби ППО й нейтралізувати авіацію. По суті, НАТО погрожує взяти в кільце наші війська у Прибалтиці з моря, із суші та з повітря, щоб змусити нас піти з країн Балтії.
— А можливо, це обманний маневр? — припустив президент.
— Не думаю, — відповів Гареєв, — Для НАТО це майже неможливо. Їхні військові чини не можуть ступити й кроку, не отримавши згоди Північноатлантичної ради. Я знаю це ще з тих часів, коли бував у штаб-квартирі НАТО в Європі та спілкувався з вищими чинами НАТО тут, у Москві. Їхня система унеможливлює проведення фіктивних операцій, тому що майже не дає змоги отримати ефект несподіваності. Будь-яке стратегічне воєнне рішення має бути санкціоноване Північноатлантичною радою, тобто це — міжнародна конвенція НАТО. Отже, як тільки план з’явиться на столі, ми будемо знати про це протягом кількох годин... які б заходи безпеки вони не намагалися застосувати.
— Але, — задумливо промовив президент — знаний теоретик конспірології, — звичайно...
— Я теж ставив собі це запитання, — втрутився генерал Гареєв, знову дозволивши собі таке, що він не наважився б зробити іще кілька тижнів тому, — і дійшов висновку, що НАТО як організація не в змозі мислити так широко, як того потребує проведення фіктивних операцій. Саме тому ми досягли успіху, захопивши їх зненацька три роки тому, коли ввійшли у Крим. Ситуація ускладнюється Північноатлантичною радою, яка наполягає на збереженні політичної доцільності для всіх операцій. НАТО завжди мало проблему з тим, що це надто велика організація, але коли вона ще й розширилася аж до двадцяти восьми членів, то стала просто неймовірно великою. Політики вважали, що чим більше членів, тим краще, але, як ми знаємо, Володимире Володимировичу, «менше» часто може бути значно кращим.