— Десять-п’ятнадцять ешелонів з нафтою, хлібом, рудою щодня проходять через радянський кордон у Німеччину. Спільні військові паради Червоної армії і вермахту відбулися по всьому периметру нового кордону. Йдуть обміни культурними делегаціями. Час од часу, правда, німецькі літаки порушують радянський кордон, та Москва на це поки що не зважає. Не направила Берліну жодної ноти.
Черчилль пропустив повз вуха інформацію про порушення кордону літаками, але ухопився за культурний обмін.
— Обмін культурними делегаціями? Якими саме? Хіба у них схожі погляди на культуру?
— Досить схожі. В останній «Правді» великий матеріал про те, що у Москві помпезно відкрилася виставка німецьких художників. Ось, прошу, — Мензіс ткнув пальцем у третю шпальту «Правди» і підсунув її Черчиллю. Він акцентував увагу Черчилля саме на цьому повідомленні, бо добре знав про особливу пристрасть першого лорда до образотворчого мистецтва. — Потім буде візит-відповідь, аналогічна виставка у Берліні. Патронують німецьку виставку особисто Гітлер і Ріббентроп. Відомо, що Гітлер сам вважає себе гарним художником-акварелістом.
Черчилль уважно проглянув матеріал. Він і сам вважав себе гарним художником. Навіть під псевдонімом брав участь у кількох виставках. Гмукнув:
— Цікаво виглядають два прапори — один зі свастикою, другий — із серпом і молотом на фасаді виставкового залу. Хотілося побачити б це у кольорі. Два червоних прапори. Схрещені серп і молот, здається, трохи схожі на свастику. У нацистів прапор ефектніший. Можу закластися, що ваш улюблений єфрейтор, Мензісе, сам вигадав його. Кажете, що виставку патронує фюрер? Дуже цікаво.
Черчилль важко підвівся з глибокого крісла, обійшов навколо стола, тримаючи руки за спиною і продовжуючи нервово жувати сигару.
— Сталін — хитрий старий лис. Son of a bitch! (Сучий син!) У Польщі вусач нас переграв. Зі слабкою армією, озброєною старими гвинтівками, ледь не на возах, без жодного пострілу хапнув величезний шматок цієї країни. Але, на щастя, хоч у Фінляндії піймав величезного облизня… А потім Сталін кинувся в обійми Гітлеру… Як дівка, яка боїться зґвалтування і тому намагається вийти заміж за потенційного ґвалтівника. Кинувся в обійми єфрейтора не без допомоги, звісно, слабака Даладьє і цього віслюка Чемберлена. Не розумію, навіщо це потрібно Адольфу? Я маю на увазі пакт зі Сталіним. Судячи з того, що Ради так обгидилися у Фінляндії, Червона армія мало на що здатна. Адольф міг би забрати всю Польщу. Всю! Єфрейтор пошився у величезні дурні! Думаю, що він це тепер розуміє і вже шкодує, що пустив Ради на берег Бугу.
Мензіс крутив головою слідом за Першим лордом Адміралтейства. Він не сумнівався, що Черчилль ось-ось стане прем’єром і сподівався, як мінімум, зберегти за собою пост керівника секретної служби. А, як максимум, — зайняти нинішнє місце Черчилля. Він тримав свої контакти з Черчиллем у таємниці від Чемберлена, вважаючи, що навряд чи це сподобається останньому. Відтоді як Черчилль став Першим лордом Адміралтейства, Мензіс щотижня бував у того вдома з неофіційною доповіддю. Черчилль телефонував і запрошував керівника розвідки на сигару і чашку кави. Мензіс не палив і, через підвищений тиск, віддавав перевагу чаю. Але завжди приходив і приносив усі матеріали, що могли зацікавити майбутнього керівника уряду.
Тим часом Черчилль, немов планета круг Сонця, зробив кілька повільних кіл навколо стола й зупинився біля полотен з пейзажами, що висіли на стіні. Стояв, похитуючись із п’яток на носки.
— Як вам ці полотна? — запитав він Мензіса, вказуючи рукою із затиснутою між пальцями сигарою.
— Вони чудові, my lord! — захоплено відповів Мензіс. — Я відразу, як тільки увійшов, звернув на них увагу! Особливо оця робота з вівцями на лузі. У вас чудовий смак. А хто автор?
— Чарльз Морін, ще зовсім молодий художник. Я нещодавно їх придбав. І дуже дешево, — сказав Черчилль. Було помітно, що він потішений оцінкою полотен керівником секретної служби.
— Він дуже талановитий! — Мензіс знав, що під псевдонімом Чарльза Моріна, який досить часто виставляється, здебільшого на виставках для художників-аматорів, ховається сам Вінстон Черчилль.
Мову про полотна «молодого Моріна» перший лорд, очевидно забуваючи, заводив ледь не кожної другої зустрічі. З усмішкою на круглому обличчі Черчилль знову важко вмостився в крісло і зчепив руки на великому животі. У тиші було чутно, як гучно дихає його велике тіло. Він раптом згадав про незапалену сигару, простягнув руку за запальничкою у вигляді Біг-Бену і почав повільно розкурювати сигару, огортаючи себе і Мензіса клубами духмяного диму. Помітив, що той мимоволі скривився, наче від зубного болю.