Мабуть, року до 35-го він ще переймався тим, що думають про СРСР на Заході…
Трохи далі від портрета Леніна — портрети Маркса й Енгельса, карти СРСР і світу. Біля письмового стола — менший столик-етажерка з кількома телефонами. Під стіною — шкіряний диван і дві шафи. Зліва від входу — великий довгий стіл для засідань, покритий зеленим сукном, оточений важкими стільцями. Зелені штори, які щільно запинали вікна, наповнювали кабінет тьмяним зеленуватим світлом.
Сталін зняв шинель й акуратно повісив у шафу. Кинув поглядом на стіл.
На столі лежала фотокопія сторінки з Повного зібрання руських літописів, виданого в 1904 році. Те, що він наказав знайти Власику. Добре працює Поскрьобишев, пунктуально. Чомусь завжди порівнював себе з Іваном Грозним. І жорстокість свою виправдовував жорстокістю Грозного. Вважав його першим справжнім творцем держави. Себе ж вважав рівним йому. Сів у крісло, підніс аркуш до очей:
«У результаті кримсько-татарського набігу 1571 року були розорені російські землі й спалена Москва. Іоанн за тиждень до того, як хан перейшов Оку, покинув військо й утік углиб країни — в Ростов. Переможець надіслав до нього насмішкувату грамоту:
«Палю й пустошу все. Я прийшов на тебе, місто твоє спалив, хотів вінця твого й голови; але ти не прийшов і проти нас не став, а ще похваляєшся, що московський государь! Були б у тобі сором і честь, так ти б прийшов проти нас і стояв».
Іван відповідав: «Якщо ти гніваєшся за Астрахань, то ми Астраханню прагнемо тобі поступитися».
До татарських послів він вийшов у брудному одязі з мішковини, сказавши їм: «Бачите, у чому я? Таке зі мною хан зробив! Моє царство і столицю спалив, скарбницю забрав, дати мені йому нічого».
Сталін подумав: «Так буде і з тобою, якщо дозволиш фюреру обвести себе навколо пальця. Столицю твою зруйнують. А тебе в одязі з мішковини провезуть у клітці розореними вулицями». Хвилин десять вдивлявся у ці рядки і нарешті взяв телефон.
— Нехай зайде Берія.
Поскрьобишев кивнув Берії: «Лаврентію Павловичу, товариш Сталін чекає на вас».
Берія увійшов у кімнату охорони. Власик сидів у кріслі біля входу в кабінет генсека.
— Здравія бажаю, Миколо Сергійовичу.
Батька Власика звали Сидором, але «Сидорович» не подобалося Власику, і він став Сергійовичем. Власик був малограмотною людиною. Сталін взяв його до себе ще солдатом під час оборони Царицина. Відтоді той був охоронцем, порученцем, служкою.
Власик формально був підлеглим Берії, але не встав, коли той наближався. Сидів, розвалившись, біля входу до святая святих — кабінету генсека, і ледь кивнув: «Бажаю здоров’я». Цю неповагу Берія поза увагою не залишив. Нічого, настане час — будеш уставати й козиряти.
Сталін стояв біля карти СРСР, яка висіла на дальній стіні поряд з вікном. Зеленувате світло, що пробивалося крізь штори, згладжувало глибокі віспини на його обличчі й зморшки біля очей.
— Здравія бажаю, Йосипе Віссаріоновичу!
Сталін не подав руки, замість привітання тільки кивнув — поганий знак. Здоровою рукою вказав Берії на один з двох десятків стільців навколо столу для засідань. Сам ходив туди-сюди килимовою доріжкою, тримаючи у лівій, хворій і зігнутій у лікті руці люльку. Всі наближені знали, що у товариша Сталіна рука хвора тому, що він у дитинстві потрапив під фаетон. Насправді ж той фаетон проїхав йому по нозі, скалічивши кілька пальців. Це каліцтво бачили тільки його дружини і коханки. Він навіть під час улюбленого відпочинку в Сочі ніколи не купався у компанії соратників чи навіть охоронців. Тільки сам. А в лівій руці у нього від народження були атрофовані ліктьовий і плечовий суглоби. Але вождь не може бути калікою від народження! Тому, за офіційною версією для найближчого оточення, обох каліцтв завдав клятий фаетон. Для широкого загалу ця інформація була під табу. В зігнутій руці у вождя завжди люлька або ж рука, закладена за обшлаг френча.