— Donnerwetter! Прокляття! Я сказав зайве! Але ця думка мене мучила постійно. Коли я побачив, що один фінський вояк коштує десяти російських, я зрозумів, що ми не повинні були зупинятися в Польщі, а рухатися далі на схід. Сьогодні ми були б уже в Москві! Саме так, Гейдріху, саме так!
Гітлер захопився і почав жестикулювати. Кожну фразу він підтверджував змахом руки. Немов рубав дрова маленькою сокирою. Ще з кінця 20-х він почав відточувати перед дзеркалом свої пози й рухи, щоб переконливо виступати на мітингах. Поступово вони ставали йому звичними.
— Але тоді, в Польщі, ми були впевнені, що Ради надзвичайно могутні, і спрямували рух німецької нації на захід. Тепер машину війни запущено. Вектор її руху змінювати, мабуть, запізно. Хоча… — Гітлер на мить замовк. — Я говорив з елітою нашої армії, командирами-танкістами! Хіба я міг подумати, що це дійде до того ідіота — радянського резидента Кобулова! Чи, може, він не такий ідіот, як ви мені доповіли, Райнгарде? Може, він водить нас за ніс і просто прикидається ідіотом? Можливо, ми його недооцінюємо?
Гейдріх був худим чоловіком високого зросту, з трохи завузькими плечима, трохи заширокими, жіночними стегнами і трохи задовгими руками. Також виділялися високе чоло, гострий ніс і довгі пальці музиканта.
Був у чорному мундирі групенфюрера СС — на рукаві сріблястий шеврон «старого бійця» у вигляді літери «V». Його мали право носити лише ті, хто вступив в Націонал-соціалістичну робітничу партію — НСДАП — ще в «часи боротьби», коли Гітлер не був рейхсканцлером. На пальці перстень — «Мертва голова». Такий перстень вручав особисто Гіммлер старшим офіцерам, знову ж таки, тільки старої гвардії.
Після Першої світової війни Гейдріх служив на крейсері «Берлін», яким тоді командував нинішній шеф німецької розвідки адмірал Канаріс. Гейдріх дослужився до чину морського обер-лейтенанта. Але через кілька скандальних історій із жінками став перед офіцерським судом честі, який змусив його вийти у відставку. Він довго не мав засобів для існування. Перебивався випадковими заробітками, здебільшого вів життя альфонса. Він мав магічний вплив на жінок, і деякі із задоволенням його утримували. Але таке життя, як він вважав, життя дощового черв’яка, його зовсім не влаштовувало. Через своїх друзів, членів СС із Гамбургу, він зв’язався з Гіммлером, керівником охоронних загонів, ще маловідомого тоді трибуна бюргерів і дрібних торгівців — Адольфа Гітлера.
Гіммлер, у якості випробування, посадив його на цілий день, щоб він склав організаційний план майбутньої партійної служби безпеки. Це й було початком могутньої служби безпеки — НСДАП. Гейдріху вдалося незабаром виділитися — знайти зрадника в партійних лавах, що працював на владу. Ним виявився «старий боєць», колишній радник баварської карної поліції. Завдяки цьому успіху молодий Гейдріх потрапив до безпосереднього оточення рейхсфюрера СС Гіммлера, а згодом і самого фюрера. Гейдріх любив розповідати, що в дитинстві мріяв займатися хімією і за це колеги позаочі називали його Хіміком.
— Я впевнений, що ми правильно оцінили радянського резидента в Берліні, мій фюрере, — поквапливо зауважив Гейдріх, намагаючись у зародку задушити думку фюрера про його можливу помилку. — Він не має оперативного досвіду. Ми вивчили його біографію, отриману з наших джерел в СРСР. Він — дилетант. Інформація про ваш виступ — або його випадковий успіх, або наш випадковий прокол.
Ми встановимо, яким чином ця інформація потрапила до Кобулова, і покараємо винних. Особисто мені здається, що тут не обійшлося без англійців. Після чисток у 37-му і 38-му роках росіяни в Німеччині просто не мають бодай якоїсь серйозної резидентури.
Амбіційний і недалекий резидент у Берліні, Амаяк Захарович Кобулов (Захар), справді не мав оперативного досвіду розвідника і навіть не володів німецькою мовою. Відразу після приїзду в Берлін на прийомі, організованому на честь радянського наркома Тевосяна, він улаштував п’яну бійку. Кобулов ударив в обличчя німецького офіцера, який випадково вихлюпнув на нього бокал вина. А далі засвітив ледь не всю агентуру: почав викликати нелегалів на конспіративну квартиру, що була «під ковпаком» у гестапо. І приїжджав спілкуватися з агентами в супроводі перекладача й охоронця. Викритих агентів гестапо поки що не чіпало, загалом через дружбу між Німеччиною і СРСР.
Але інформація про поведінку Кобулова таки потрапила в Москву, і лише наближеність до Берії його брата Богдана Кобулова врятували резидента в Берліні від виклику на Луб’янку і розстрілу.