Цей свій термін він не пояснив, але під час подальшого перехресного допиту, який проводив Ґолдсбері, Мілкі з презирством повідомив, що не згоден з визначенням СМО, яке наведено у другому виданні «Діагностики та статистики» (DSM-II).
— Я виключаю імовірність того, що Мілліган хворий на синдром множинної особистості так само, як міг би виключити сифіліс на основі його аналізу крові. Жодних симптомів у нього немає.
Свідчення Мілкі суперечили твердженням доктора Джорджа Ґардінґа, доктора Девіда Кола, доктора Стелли Керолін та психолога Дороті Тернер, і тому суддя Кінворсі викликав Біллі давати свідчення.
Це вперше Біллі дозволили свідчити від свого імені. Він підвівся, розправив плечі й спокійно і впевнено зайняв своє місце. Усіх присутніх він привітав кивком і стриманою усмішкою. Кайданки заважали йому одночасно покласти одну руку на Біблію та підняти іншу вгору, тому йому довелося зігнутись у три погибелі. Він присягнувся казати всю правду й нічого, крім правди, і всім, хто з ним працював, стало ясно, що свідчити вийшов Учитель — бо лише сума всіх особистостей могла знати всю правду.
Ґолдсбері почав ставити йому запитання щодо лікування в Лімі.
— Ви проходите терапію гіпнозом?
— Ні.
— Групову терапію?
— Ні.
— Музичну терапію?
Учитель розсміявся.
— Купку пацієнтів просто приводили у кімнату, де стояло піаніно, та наказували сидіти. Терапевта з нами не було — ми самі годинами там сиділи.
Потім під час перехресного допиту прокурор запитав його:
— Чи не було б для вашого лікування краще, аби ви співпрацювали з лікарями?
— Я не можу сам собі провести терапію, — понуро похитав головою Учитель. — Відділенням «А» керують, наче загоном для овець. Тобто просто виганяють і заганяють назад.
У Афінах у мене теж траплялася регресія, але я навчився з цим боротися. Там лікарі знали, як мене лікувати. І робили це не шляхом покарань, а за допомогою терапії та ліків.
Суддя Кінворсі оголосив, що ухвалить рішення у цій справі за два тижні.
Через десять днів, 10 грудня 1979 року, Кінворсі ухвалив рішення, згідно з яким Біллі має лишитись у лікарні Ліми, але його мають лікувати відповідно до його діагнозу синдрому множинної особистості. Це вперше в історії суду Огайо суддя наказав психіатрам у клініці, як саме вони мають лікувати пацієнта.
(2)
Рішення судді лишити Міллігана в Лімі розчарувало хлопця — він був переконаний, що тепер наглядачі й охорона докладатимуть подвійних зусиль, щоб робити його життя нестерпним.
За кілька днів після того, як рішення суду опублікували в пресі, у відділенні «А» призначили нового головного наглядача. Він увійшов у загальну кімнату й поважно прокрокував кілька разів уздовж шеренги пацієнтів. Усі розглядали його холодні очі, тоненькі вуса і стиснуті в нитку губи. На поясі в нього висів шматок електричного дроту, частково прихований піджаком — батіг.
— Я — новий головний наглядач, містер Келлі. Я — ваш бог, ваш повелитель і вчитель! Запам’ятайте це. Поки пам’ятатимете — все у нас буде добре. Якщо якось вранці хтось прокинеться і відчує себе крутим покидьком — прошу до мене в коло. Я підготував для таких сюрприз, — він спинився і впився гострим поглядом у аллена. — Тебе це також стосується, Міллігане.
аллен повернувся у свою кімнату і вирішив триматися від Келлі якнайдалі — новий наглядач налякав його, хоча й не розізлив. Здавалось, аллена взагалі більше нічого не злило — це можна було пояснити лише тим, що рейджен десь поряд зі сценою.
Раптом почувся короткий стук у його металеві двері. Вони відчинились, і у кімнату зазирнув Ґейб з блідим обличчям.
— Боббі повернувся, — мовив він слабким голосом. — Він у себе…
аллен кинувся коридором до кімнати Боббі, розчинив двері і завмер, не здатен повірити своїм очам. Очі Боббі закривали чорно-сині набряки. Зі зламаного носа текла кров. Побиті губи набрякли.
— Бісові садисти! Сучі діти! — заволав аллен.
Груди Боббі щільно вкривали синці. Обидві руки були замотані бинтами — назовні визирали лише сині пальці. На правій руці на вказівному пальці не було нігтя.
— Може, воно було того варте, Боббі. Рузолі не віддав Богу душу, але ми навряд чи його побачимо.
Наступного ранку кевін опинився в кімнаті з умивальниками. Сонце ще не встало, і зсередини на вікнах намерзла паморозь. Він поморщився і потер носа — шкіру запекло, наче він його відморозив. У жерстяному дзеркалі побачив налиті кров’ю очі. Спробував умитися холодною водою, але це не допомогло. Ноги вже боліли від холоду, настрій був кепський. кевін глянув униз і побачив, що стоїть босий на підлозі. Добре, що комусь хоч вистачило мізків одягти дві пари шкарпеток. Він попрямував назад у свою кімнату, але вперся в зачинені двері — хоча кімнати всіх інших пацієнтів були відкриті.