— Назад у шеренгу, виродку!
Річард до смерті перелякався і зблід:
— Але, с-с-сер, я м-м-маю їхати в с-с-суд.
Очі Боббі стали крижаними.
Рузолі схопив Річарда за сорочку.
— Послухай мене, покидьку. Коли я скажу срати — ти присядеш. Коли я скажу підставити зад — нахилишся. Я що, неясно говорю? — він жбурнув хлопця об стіну, і той ударився головою. — Зрозуміло? Тобі зрозуміло?
Рузолі підтягнув хлопця назад у шеренгу. Тут почувся тихий, але погрозливий голос Боббі:
— Заберіть від нього руки.
Рузолі холодно глянув на Боббі, потім знов на Річарда.
— Стіл, ти що, його трахаєш? Оцього виродка?
Боббі став між Рузолі й Річардом, дістав зі шкарпетки лезо та одним рухом по дузі перерізав зап’ястя Рузолі аж до кістки. Ніхто й поворухнутися не встиг, як він наступним рухом згори вниз розрізав йому обличчя, горло та груди. Кров бризнула фонтаном і залила аллену обличчя.
— Господи Боже! — закричав він. Ноги підкосилися, але впасти він не встиг — на сцену вийшов рейджен і схопив Боббі, поки той ще нікого не вбив. Лезо зі стуком упало на підлогу.
— Код синій! Відділення «А»! Код синій! — ожив гучномовець, і відразу спрацювала сирена тривоги.
Карл Льюїс стягнув із себе сорочку й замотав нею шию Рузолі, щоб спинити фонтани крові.
— Господи, Семе, я ж казав тобі не чіпати цих психів! Господи, Семе, не помирай! Господи, тільки не помирай!
рейджена на сцену штовхнув страх аллена — наближалася небезпека. Тепер вже він чув, як по коридору біжать охоронці. Треба діяти швидко. Він кинув погляд на Ґейба — той усе зрозумів. рейджен лівою ногою миттю штовхнув лезо під кросівок Ґейба, а той негайно затер його в пил.
Охоронці схопили Боббі й потягли в ізолятор. Усіх інших пацієнтів закрили в кімнатах. Нарешті вимкнули сирену. У відділення прислали повно охорони, і почувся наказ головного:
— Обшукати!
Охоронці почали по одному витягати пацієнтів з кімнат і роздягати догола.
— Обличчям до стіни! Руки та ніс на стіну!
Вони перетрушували кожну кімнату до останньої щілини, шукаючи зброю: промацували шви штанів, рвали подушки, вичавлювали зубну пасту й шампуні. Один з охоронців натягнув гумові рукавиці та заходився перевіряти унітази.
Скоро підлогу коридорів щільно вкривали речі пацієнтів. Самі ж голі чоловіки стояли обличчям до стіни.
Леза вони так і не знайшли.
Розділ 7
Зоотерапія
(1)
Суддя Девід Кінворсі видав розпорядження, згідно з яким слухання справи Міллігана 30 листопада 1979 року буде закритим для публіки. На задній лаві сидів представник відділу умовно-дострокового звільнення, готовий заарештувати Міллігана, щойно суддя визнає його «безпечним для оточення і самого себе» й тим самим випустить з-під опіки Департаменту психічного здоров’я.
Алан Ґолдсбері, адвокат Біллі, був схожий на професійного спортсмена з дитячим обличчям. Він сидів біля свого помічника, довготелесого Стіва Томпсона. Коли помічник шерифа привів до зали суду Біллі в кайданках, вони посунулися, звільняючи для нього місце.
За місяць до того, майже відразу після бесіди з доктором Мілкі, аллен попросив Ґолдсбері обов’язково викликати лікаря на слухання. «Мілкі пообіцяв дати свідчення і повідомити, що зі мною все гаразд. Він скасував „Стелазин“ і перевів мене у відділення „А“. Я йому довіряю. І нагадайте йому взяти свої записи за 30 жовтня».
Однак у залі суду Мілкі, звіряючись з медичними документами, заявив, що поставив Міллігану діагноз розладу особистості, а також що пацієнт поводиться антисоціально, проявляє психоневротичну тривожність, має ознаки депресії та дисоціації. За його словами, він двічі проводив огляд Міллігана в лікарні — востаннє 30 жовтня, — а також протягом тридцяти хвилин перед засіданням. Прокурор запитав Мілкі, чи відповідає нинішній стан Біллі його спостереженням у клініці, на що той відповів:
— Так, він психічнохворий.
— Які симптоми ви спостерігаєте?
— Він поводиться неприйнятно. Він правопорушник, відповідальний за зґвалтування й пограбування. Він конфліктує з оточенням — таку людину неможливо виправити покаранням.
Мілкі також пояснив, що Мілліган становить небезпеку для себе й людей навколо, а тому єдине придатне для нього місце — заклад із максимальним рівнем безпеки, тобто Ліма.
— Як до нього ставилися?
— З професійною зневагою.