А коли він намагається заперечити, що курив «план», я горлаю на нього як навіжена. Тому що мені вже осточортіли його витівки та його побрехеньки.
«Ну-ну, тихше, тихше», — чую я за спиною.
— Що тут відбувається? — питає Джейк, а з-за нього визирає Ерні.
Я беруся під боки і роблю глибокий вдих, щосили намагаючись придушити свій гнів. Утім, даремно, нічого не виходить.
— А ти спитай оцього невдаху-наркомана! — відказую я. — Не минуло й години — лише години! — як ми на яхті, а він уже кайфує!
Зачувши ці слова, Марк дурнувато посміхнувся.
— Вибач, мамцю, а мені що, цілий день треба було чекати?
— Не корч із себе дурня, Марку! Це тобі не личить. І взагалі, твої справи досить кепські, скажу тобі чесно, — напучує його Джейк.
— Ага, можна подумати, що ти у молодості ніколи не курив шмаль!
Ось вона, типова універсальна відмовка підлітка: «Сам дурень!» І він запускає її, наче тенісний м'яч, на половину Джейка з радісно-переможним виглядом: «Отакий я розумний і кмітливий у свої шістнадцять!»
Та на Джейка цей «блискучий аргумент» не справляє аж ніякого враження.
— Так, хлопче, я дійсно покурював траву. І знаєш, що з того вийшло? На якийсь час вона зробила мене безмозким тупим йолопом, схожим на того, який наразі стоїть переді мною.
Одним управним ударом у відповідь Джейк переможно завершує сет.
Марк мовчить, не знаючи, що відповісти. Ошелешений тим, що Джейк на нього розізлився, він утратив дар мови. Тільки чутно, як придушено захихикав Ерні.
— Правило номер один на човні, — каже Джейк. — Не обкурюватися. — Він простягає руку, ледь не тицяючи нею в обличчя Марку. — А тепер віддай усе це мені. Все, я сказав.
Похнюплено зітхнувши, Марк лізе в кишеню й віддає Джейкові бляшанку з-під м'ятних льодяників. Звісно, що льодяників там і близько немає.
— На, — невдоволено вишкіряється Марк. — І дивись не викурюй усе одразу.
Джейк посміхається куточком рота і засовує бляшанку в задню кишеню.
Тим часом у моїй голові крутиться думка: як же мені поталанило, що він погодився вирушити в подорож разом із нами!
Раптом у мене виникає ще одна гадка.
— А хто керує яхтою? — питаю я.
— Я поставив за штурвал Керрі, — відповідає Джейк. — Вона впорається. Це дуже легко — як керувати автом на порожній широкій автостраді.
Та не встиг він вимовити ці слова, як човен різко рвонуло вправо і ми всі попадали та покотилися.
Трісь! Я гупаюся головою об підлогу і ледь не зомліваю. Мій мозок — як блималка поліційної автівки: то спалахне, то згасне.
— Керрі! — горлає Джейк, важко спинаючись на ноги. — Що ти там робиш?
Але вона не відповідає.
Яхту різко кидає ліворуч, і Джейк знову летить шкереберть. З усього розмаху гепається він на Марка, забиваючи йому памороки.
— Керрі! — знову волає Джейк.
І знову немає відповіді.
Нарешті човен випрямляється і ми підхоплюємося на ноги. Що ж, у біса, відбувається, га?! Джейк рвучко біжить догори, на палубу, і ми всі несамовито кидаємося слідком за ним.
Вискочивши на палубу, ми перелякано і здивовано роззираємося. Керрі біля штурвалу немає. її немає ніде.
Розділ 9
Раптом Джейк показує рукою в море і горлає щосили: «Людина за бортом!»
Я обертаюся, дивлюся туди, куди він показує, — і моє серце завмирає від страху: праворуч по борту видно русяву голову Керрі. Вона як поплавок: то зникає під водою, то знову виринає.
Мене охопила паніка, і на якусь дещицю секунди я зустрічаюся поглядом;з Джейком. Той швидко опановує себе й починає діяти.
— Хутко бери штурвал та роби поворот! — наказує він мені. Сам же хапає рятувальний жилет і стовбула шугає У воду.
Я бачу, як він виринає та починає плисти, і цієї миті поруч чути голос Ерні:
— За штурвал, мамо.
Нарешті починають працювати мої навички, набуті ще в підлітковому віці за два рибальські сезони в таборі Християнської асоціації жіночої молоді неподалік Нью-Йорка. Допомагають також поверхові знання, отримані від першого помічника капітана цієї самої яхти, тобто від мого чоловіка Стюарта, коли ми, ще за його життя, кожного уїк-енду виходили з ним у море.
З них обмаль практичної користі, та все ж досить, аби впоратися з шістдесятифутовою яхтою. Я горлаю Маркові та Ерні, щоб вони зважали на гік, який різко вимахує вліво-вправо, коли я навіжено обертаю штурвал. Водночас я стежу за рухом Джейка. Він намагається якомога швидше дістатися моєї доньки, і його сильні руки буквально шматують воду.
Господи милосердний, благаю, не дай їй потонути!
Мабуть, вона забилася, падаючи у воду, промайнуло мені в голові. Не інакше. Бо ж у середній школі вона була прекрасною плавчинею, брала участь у змаганнях і здобула багацько призів. За потреби Керрі могла годинами плавати у воді. А зараз навіть на плаву не може втриматися.